КПТ при Біполярному афективному розладі

Біполярний афективний розлад (БАР) — це стан психічного здоров’я, який характеризується змінами в настрої та рівні енергії людини. У людей з БАР ці зміни настрою та активності сильно виражені і впливають на повсякденне життя та спілкування з людьми.
Разом з періодами стабільного настрою у людини з БАР можуть спостерігатися періоди надзвичайно підвищеного або дратівливого настрою — маніакальні чи гіпоманіакальні епізоди, а також епізоди депресії. І  аніакальний, і депресивний епізоди можуть бути короткими — від кількох годин до декількох днів або ж ці цикли можуть бути значно довшими, тривати до кількох тижнів чи навіть місяців. [6].

Поширеність
Близько 45 мільйонів людей у всьому світі мають це захворювання — такі статистичні дані наводить Всесвітня організація охорони здоров’я [7]. За даними психіатрів в країнах центральної і східної Європи від одного до трьох відсотків дорослого населення страждають різними формами біполярного афективного розладу [1].

Причини
Незважаючи на велику кількість наукових досліджень, які уже багато років проводять у всьому світі, єдиної і точної причини виникнення цього захворювання не знайдено. Однак ми знаємо про основні чинники, які можуть провокувати виникнення хвороби та сприяти її розвитку.

До цих чинників належать:
Генетична схильність до захворювання. Якщо хтось із Ваших родичів страждає на цю хворобу, то й у Вас зростає ризик захворіти. Однак важливо знати, що наявність цього розладу у когось із членів Вашої родини зовсім не означає, що він обов’язково проявиться в інших родичів. Згідно із статистичними даними, якщо один із батьків страждає біполярним розладом, у дитини ризик захворіти не перевищує 10%.
Особливості функціонування мозку людини на біохімічному рівні. У людей, які страждають на біполярний розлад, порушується баланс нейромедіаторів – спеціальних хімічних речовин, які забезпечують ефективну взаємодію між клітинами головного мозку.
Психотравмуючі життєві ситуації. Різноманітні складні життєві ситуації, горе, нещастя тощо підвищують ризик виникнення БАР.
Алкогольна чи наркотична залежність. Вживання наркотиків та інших психотропних речовин, надмірне та неконтрольоване вживання алкогольних напоїв збільшує ризик появи БАР.
Біполярний афективний розлад може виникнути у кожної людини. Він часто починається у пізньому підлітковому або ранньому дорослому віці. Проте діти та люди похилого віку також можуть страждати цим захворюванням.

Прояви
При біполярному розладі чергуються маніакальні і депресивні фази (епізоди), які за багатьма ознаками протилежні одна одній. Тому в діагностиці розладів використовують дві шкали симптомів. У людини на різних фазах проявляються різні симптоми. Ступінь вираженості симптомів теж може бути різним.

Типові симптоми манії (гіпоманії):

  •  підвищений настрій, від піднесеного до почуття захоплення і ейфорії;
  • підвищена впевненість в собі;
  • висока енергійність;
  • гіперактивність;
  • прискорена мова;
  • пришвидшене мислення, "стрибки ідей": швидка зміна думок;
  • грандіозні ідеї, побудова великих планів (крайніми проявами такого стану є марення
  • величі, коли людина вважає свої ідеї досконалими або вона знаходиться на межі
  • великого відкриття);
  • порушення сну: потреба у сні різко знижується – люди можуть спати по 2-3 години і
  • не відчувати втоми;
  • зменшується потреба в їжі;
  • гіперсексуальність – людина відчуває себе особливо привабливою, вона починає
  • недоречно фліртувати, зухвало одягатися, шукати нові зв'язки, не зважаючи на
  • наслідки;
  • розтрати великих сум грошей – при маніакальному епізоді люди можуть брати
  • кредити, витратити всі заощадження на розваги і вважати це прекрасним рішенням;
  • відсутність самокритики – у стані сильної манії людина не здатна адекватно оцінити
  • свою поведінку і її контролювати;
  • агресивність, дратівливість;
  • людина може робити ризиковані поступки.

Типові симптоми депресії:

  • зниження настрою без зовнішніх причин, відчай, глибокий сум;
  • відчуття безпорадності, безнадійності;
  • почуття провини;
  • суїцидальні думки та плани;
  • зменшення сил, стомлюваність;
  • втрата інтересу до справ, які раніше подобалися (ангедонія – втрата здатності
  • отримувати задоволення);
  • загальмованість мислення, мовлення, рухів;
  • проблеми зі сном (безсоння або надмірна сонливість);
  • зниження апетиту;
  • труднощі з концентрацією уваги [6], [8].

Лікування: Так як основу біполярного афективного розладу складає біологічний компонент, це вимагає в обов’язковому порядку використовувати медикаментозне лікування. Дане захворювання є
хронічним, підлягає постійному спостереженню, моніторингу та активному лікуванню
загострень[1]. Ліки відповідно призначає лікар, враховуючи перебіг хвороби, симптоми,
індивідуальні особливості кожного пацієнта.

Психотерапевтичне лікування: Додатковий метод лікування (доповнення до
медикаментозного) [3]. Дослідження ефективності КПТ, як додатку до медикаментозного
лікування дали хороші результати: покращення якості життя, зменшення частоти та
тривалості епізодів зміненого настрою, а також зменшення кількості госпіталізацій [4].
Психологічні втручання можна застосовувати в період ремісії, в стані депресії та гіпоманії,
іноді в стані непсихотичної манії.

Як може допомогти КПТ

  •  КПТ-психотерапевт зрозуміло розповість про саме захворювання, особливості перебігу, лікування, труднощі та проблеми, які можуть виникнути у зв’язку з даним захворюванням;
  • пацієнт дізнається про нефармакологічні можливості для вирішення проблемних думок, емоцій, поведінки;
  • допомагає контролювати легкі симптоми без корекції медикаментозного лікування;
  • КПТ вчить справлятися зі стресовими факторами, які можуть або перешкоджати лікуванню, або призвести до маніакальних чи депресивних епізодів;
  • в процесі терапії опрацьовуються пов’язані травми та стигми [5];
  • КПТ терапія передбачає обговорення психосоціальних та міжособистісних проблем, навчання способів кращого вирішення таких проблем;
  • психотерапія сприяє стабілізації режиму дня, що допомагає стабілізувати настрій (режим сну та прийому їжі, планування соціальної діяльності та виконання роботи по дому тощо);
  • допомагає прийняти хворобу та поставлений діагноз – це дає відчуття, що пацієнт не єдиний з такими проблемами і йому можуть допомогти [6];
  • КПТ допомагає зменшити частоту рецидиву захворювання;
  • психотерапія передбачає роботу з супутніми проблемами, оскільки БАР може (досить часто) поєднуватися з іншими проблемами, наприклад, з тривожними розладами, зловживанням психоактивними речовинами, розладами особистості тощо.

Висновки
Когнітивно-поведінкова терапія є одним з ефективних доповнюючих методів надання допомоги пацієнтам з біполярним афективним розладом, який широко використовується в розвинених країнах та поступово набирає популярності в Україні. Ефективність такого комплексного підходу відображають дослідження, які відмічають покращення якості життя,
рідші госпіталізації, побудову комплаєнсу та інші позитивні зміни внаслідок терапії.

Список літератури:
1. Juruena MF. Terapia cognitiva: abordagem para o transtorno afetivo bipolar. Rev Psiquiatr Clín
(São Paulo). 2001;28(6):322-30.
2. Bipolar Disorder: What Can Psychotherapists Learn From the Cognitive Research? Sheri
Johnson and Tanya Tran/ J Clin Psychol. 2007 May; 63(5): 425–432.
3. Bipolar Disorder Treatment – Psychotherapy And Cognitive Behavioral Therapy. RASHMI
NEMADE, PH.D. & MARK DOMBECK, PH.D. AUG 7, 2009 // [Електрoнний ресурс]. –
Режим дoступу:
https://www.mentalhelp.net/articles/bipolar-disorder-treatment-psychotherapy-and-cognitive-
behavioral-therapy/
4. Cognitive–behavioral therapy for bipolar disorder. Rafael Thomaz da Costa,Bernard Pimentel
Rangé,Lucia Emmanoel Novaes Malagris,Aline Sardinha,Marcele Regine de Carvalho
&Antonio Egidio Nardi. Pages 1089-1099 | Published online: 09 Jan 2014 // [Електрoнний
ресурс]. – Режим дoступу: http://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1586/ern.10.75?journalCode=iern20
5. Revista Brasileira de Psiquiatria. Rev. Bras. Psiquiatr. vol.26 suppl.3 São Paulo Oct. 2004 //
[Електрoнний ресурс]. – Режим дoступу: https://arcua.org/psixeya/vipuski/mizh-dvox-polyusiv-shho-take-bipolyarnij-rozlad-i-yak-jogo-
likuvati.html?fbclid=IwAR3UCRsYkDYG1SsTnahs68ahOi8KypGR0RXKzIoSYOVDet13VRBh
AaX8XS8
7. https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/mental-disorders
8. https://psychologyjournal.ru/stories/bipolyarnoe-rasstroystvo/simptomy-bipolyarnogo-
rasstroystva/о

Панічні атаки, панічний розлад та агорафобія

Життя часом повертається найнепередбучуванішим для нас чином. Тому важко сказати, що можна провести все своє життя, перебуваючи у повному спокої та не маючи тривоги. Час від часу тривога – це нормально. Але бувають такі випадки, коли людина починає тривожитись надмірно сильно або часто. Розлади тривожного спектру бувають різними. Одним з можливих проявів тривоги є панічні атаки.  За даними 2017 року розлади тривожного спектру є найбільш поширеними серед усіх психічних розладів[1]. 970 мільйонів людей у світі мають психічні захворювання, 3.76% з них – розлади тривожного спектру[2]. Часто люди звертаються по допомогу до спеціалістів соматичних профілів, думаючи, що вони мають проблеми с серцем.

 

У протоколах лікування панічних атак є декілька варіантів лікування, які також можливо комбінувати між собою[3,4]. Медикаментозна терапія може складатись з антидепресантів, протитривожних або бета-блокаторів. Підбір медикаментозної терапії відбувається лікарем-психіатром. Психотерапією першого вибору є когнітивно-поведінкова терапія[5].

Що таке панічна атака, панічний розлад та агорафобія?

 

Панічна атака – це раптовий та чітко відмежований епізод дискомфорту та/або сильного страху, що супроводжується різноманітними фізичними симптомами, та досягає максимуму протягом десяти хвилин. Панічні атаки – це поодинокі випадки, відповідно панічний розлад – це щонайменше два неочікуваних приступи панічних атак протягом певного періоду часу. Панічні атаки та/або панічний розлад час від часу супроводжується агорафобією. Оскільки панічні атаки супроводжуються неприємними відчуттями, то у сам момент панічної атаки фокус уваги є неможливо/дуже важко перенести з внутрішніх відчуттів на щось інше. Через те, що зазвичай люди не відчувають схожих симптомів протягом життя, то вони не можуть зрозуміти, що з ними відбувається. Тож це може бути оцінено як наближення можливої катастрофи та супроводжуватись думками про інсульт/інфаркт, смерть, або сходження з розуму. Коли виникають ті симптоми, що наведені нижче, перше про що всі думають – це проблеми із соматичним здоров’ям. Тільки після проходження низки лікарів та виключення соматичних проблем люди потрапляють до спеціаліста з психічного здоров’я. Панічні атаки бувають ситуативні та непередбачувані, нічні або навіть «міні». Цікавим фактом є те, що близько 30% людей за життя мають панічні атаки, проте лише у 2.7% розвивається панічний розлад [6]. 

 

Агорафобія має декілька визначень. Більш поширене визначення є те, що агорафобія є страхом відкритого простору й натовпу. У специфічній літературі наводиться таке визначення агорафобії – тривога через перебування у місцях або ситуаціях, у яких вихід може бути складним, якщо людині раптово стає погано. 

Які симптоми панічної атаки, агорафобії та панічного розладу?

 

 Симптоми панічної атаки: 

 

  • Відчуття посиленого або прискореного серцебиття
  • Тремтіння або озноб
  • Відчуття перехоплення подиху або задухи
  • Пітливість
  • Страх задихнутись
  • Біль або дискомфорт у грудях
  • Нудота 
  • Запаморочення, відчуття нестійкості
  • Дереалізація
  • Страх втратити контроль або збожеволіти
  • Парестезії
  • Припливи холоду або жару 
  • Страх померти 

Симптоми панічного розладу: 

 

  • Щонайменше два неочікуваних приступи панічних атак
  • Щонайменше місяць після однієї з атак щонайменше один з наступних критеріїв:
    • Хвилювання щодо її повторення 
    • Хвилювання про негативні наслідки атаки 
    • Виражена зміна поведінки пов’язана з досвідом атаки 
  • Панічні атаки не викликані медичною хворобою чи психоактивними речовинами 
  • Панічні атаки не є лише в контексті іншого тривожного розладу 

Симптоми агорафобії:

  • Тривога через перебування у місцях або ситуаціях, у яких вихід може бути складним (або незручним) або де в разі несподіваного чи ситуаційно зумовленого приступу паніки (або симптомів за типом панічних) допомога може бути недоступна 
  • Уникання таких ситуацій або ж перебування в них із вираженим дистресом, або потреба в супроводі в таких ситуаціях 

Які є методи лікування панічних атак, панічного розладу та агорафобії?

Існують декілька підходів до лікування панічних атак, панічного розладу та агорафобії.
Перший варіант це лікування, що визначається психіатром. Найпоширеніші ліки, що назначаються при цих станах, є антидепресанти певних груп. Вони знижують гостроту прояву симптомів тривоги та паніки, та загальну кількість панічних атак.
Але не варто забувати, що панічні атаки, панічний розлад та агорафобія також мають психологічні складові, з якими чудово порається когнітивно-поведінкова терапія[7,8,9].

 

Як саме працює когнітивно-поведінкова терапія?

 

Оскільки при панічних атаках існують певні особливості того, як себе почуває, та як у цей момент думає людина про свій стан, розроблено алгоритм дій при панічних атаках, панічному розладі та агорафобії.

  • Корекція наданих симптомам значень – на цій стадії відбувається оцінка та зміна того, що людина думає (часто це щось на кшталт «я помираю, в мене інфаркт, інсульт»). Ці переконання знаходяться, оцінюються, перевіряються та змінюються. І це цілком реально ☺
  • Подолання уникнення – на цій стадії людина знову починає зустрічатись з тим, чого уникала, вже маючи інструменти, як можна впоратись та знання про свій стан.
  • Робота з тривогою – тут відбувається загальна робота з тривогою та переживаннями, оскільки часто це є просто необхідним для подальшого утримання результату.
  • Відновлення активності – людина повертається до попереднього ритму життя, або ж будує новий ритм, у якому є комфортно. 
  • Попередження рецидиву – закріплення пройденої терапії.

Висновки 

 

Ті, хто мають панічні атаки, панічний розлад чи/та агорафобію, знають наскільки це є неприємно та болісно-тривожно. Життя змінюється під впливом факторів, на які люди не мають ніякого впливу. Відчуття втоми та безпорадності можуть захопити у випадку відсутності лікування.  

Втім не варто втрачати надію. Вже не один рік когнітивно-поведінкова терапія та, за необхідності медикаментозне лікування, чудово пораються з цими викликами.

Посилання:

  1. https://ourworldindata.org/mental-health
  2. https://doi.org/10.1002/da.22572
  3. https://www.nimh.nih.gov/health/topics/anxiety-disorders/index.shtml
  4. https://www.nice.org.uk/guidance/qs53
  5. https://doi.org/10.1002/da.22572
  6. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/30199184/
  7. Westen D, Morrison K. A multidimensional meta-analysis of treatments for depression, panic, and generalized anxiety disorder: an empirical examination of the status of empirically supported therapies. J Consult Clin Psychol. 2001;69:875–99.
  8. Gould RA, Otto MW, Pollack MH. A meta-analysis of treatment outcome for panic disorder. Clin Psychol Rev. 1995;15:819–44.
  9. Clum GA, Clum GA, Surls R. A meta-analysis of treatments for panic disorder. J Consult Clin Psychol. 1993;61:317–26.

Трихотіломанія

Ми часто змінюємо зовнішній вигляд власного тіла, адже догляд за своїм тілом це нормальна явище. Однак трихотіломанія виходить за рамки звичайного догляду. Це повторюване, часто саморуйнівне і надзвичайно неприємне явище, що приносить страждання, почуття сорому та тривогу. 

Трихотіломанія – це нав’язливий стан, при якому людина періодично висмикує власне волосся. Людина з трихотіломанією може висмикувати волосся з будь-якої частини свого тіла. Найпоширенішими місцями є шкіра голови, брови та вії.  Висмикування волосся може відбуватися як несвідомо, так і  свідомо – через нудьгу, стрес, переживання і тривогу, злість та через інші обставини. Людям, які страждають на трихотіломанію, дуже складно протистояти бажанню виривати волосся, це настільки складно, як перестати розчухувати місце укусу комара. Також, зазвичай люди висмикують певне волосся – те яке має неправильну структуру, колір, розмір, яке занадто тонке або навпаки – жорстке. Часом це призводить до облисіння.

Причини 

Ніхто точно не знає, чому у деяких людей розвивається трихотіломанія. Свою роль у розвитку захворювання можуть відігравати як комплекс причин, так і певні ситуації, чи особливості організму:

 Сильний стрес;

 Спадковість, гени;

 Компульсивні звички або ОКР;

 Можливі структурні або функціональні порушення мозку;

 Хімічний дизбаланс речовин головного мозку – серотоніну і дофаміну;

 Постійна тривога.

Найбільш поширений вік початку захворювання – це початок підліткового віку. У середньому це від 9 до 13 років, а пік – від 12 до 13 років {3}.

Симптоми 

Згідно з DSM – 5  трихотіломанія включає такі критерії {1}: 

 Періодичне виривання волосся, яке призводить до втрати волосяного покриву. Або коли повторюються спроби позбутися цієї звички;

 Коли процес виривання волосся викликає значний дистрес або порушує соціальні, професійні або інших важливі області функціонування людини; 

 Даний стан не пов’язаний з іншими медичними захворюваннями (наприклад, дерматологічними); 

 Виривання волосся не пов’язане з іншими психічними розладами (наприклад, спроби зменшити недоліки у зовнішності при дисморфофобії).

 

Лікування 

Існує дві основні форми лікування трихотіломанії – це психотерапія та фармакотерапія.

Фармакотерапія 

Для лікування хворих на трихотіломанію використовують різні групи препаратів, проте клінічних випробувань недостатньо. Антидепресанти з групи СІЗЗС можна застосовувати як частину плану лікування. Також деякі нейролептики можуть допомогти полегшити певні симптоми розладу. Дослідження показують, що деякі препарати можуть допомогти при депресії, тривозі чи стресі, які часто супроводжують трихотіломанію та погіршують стан людини. Іноді зменшення психічних та емоційних станів, які спричиняють руйнівну поведінку, достатньо, щоб позитивно змінити ситуацію. Однак деякі з цих препаратів викликають побічні дії, котрі навпаки можуть погіршити стан. Також значним мінусом є те, що після припинення прийому препаратів, нав’язливий стан може повернутися {2}.

Психотерапія 

Найкращі результати лікування трихотіломанії показує психотерапія. Одним з найпоширеніших методів психотерапії – КПТ (когнітивно- поведінкова терапія), цей метод вважається науково обґрунтованою практикою для лікування компульсивного висмикування волосся. Існує багато підтипів когнітивно-поведінкової терапії. Однак одне спільне їх об’єднує – це основне припущення про взаємозв’язок думок, почуттів та поведінки. Люди вчаться переосмислювати свої думки, почуття та поведінку, використовуючи різні техніки.

Методи когнітивно-поведінкової терапії, що застосовуються для лікування:

Навчання усвідомленості. 

Потрібно зробити звичку більш свідомою, почати помічати, в яких саме ситуаціях людина висмикує волосся, що стає пусковим механізмом. Наприклад, після кожної стресової ситуації або під час нудних бесід. Це дозволить розробити кращий план перешкоджання нав’язливим звичкам.

Зміна звичок. 

Навчити людей змінити небажану звичку (виривати волосся) на іншу, несумісну. Наприклад, кожного разу, коли виникає бажання висмикнути волосину, можна зафіксувати руку, сівши на неї. Це потрібно робити кожен раз, коли людина відчуває бажання до нав’язливої поведінки.

Контроль стимулів. 

Коли за допомогою усвідомленості ми знайшли наші тригерні ситуації, їх потрібно змінити. Наприклад, якщо дзеркало спонукає вас до виривання вій, то потрібно прибрати всі дзеркала до кінця терапії. Або якщо підчас нудьги ви починаєте виривати волосся, то гарним засобом може стати головний убір, який фізично убереже волосся від розправи над ним.

Також важливою складовою терапії є підтримка рідних та соціуму. Близькі люди можуть допомогти або нагадати стратегії подолання в тригерній ситуації.

Як не потрібно допомагати людям з трихотіломанією

 Задавати питання: «Чому ти не можеш просто перестати?»

Швидше за все, людина задає собі це питання щодня. Як би людина могла припинити це робити, скоріше за все вона б так і зробила. Цей стан викликає дуже багато сорому і ненависті до себе, не потрібно спонукати людину соромитися ще більше.

 Не потрібно намагатися говорити людині, що вона знову вириває волосся.

Якщо звісно вона про це не попросила. Це дійсно може бути частиною терапевтичної техніки, але лише тоді, коли людина дійсно про це просить.

 «Тобі потрібно просто розслабитися.»

Нажаль, це так не працює. Трихотіломанія – це складний процес, який поєднує в собі, як думки, так і емоції та певну звичку. Техніки розслаблення входять в протокол лікування, але вони не є основними.

 

Як ви бачите, трихотиломанія спричиняє значні труднощі в житті людини, як психологічні, так і косметичні. Вона викликає сором та може віддаляти людину від її оточення. Але це не вирок, тому що існує багато різних методів лікування, що враховують особливості кожного. Тому не відкладайте лікування і звертайтесь до профільних спеціалістів, які допоможуть відновитись і повернуть до здорового повноцінного життя.

 

Список літератури:

1. Everett GJ, Jafferany M, Skurya J. Recent advances in the treatment of

trichotillomania 2020

2. Trichotillomania Learning Center CBT 2011

3. Trichotillomania across the lifespan. Journal of the American Academy of Child &

Adolescent Psychiatry 2009іім

Лікування дисморфофобічного розладу у напрямку когнітивно-поведінкової психотерапії

Протягом останнього часу спостерігається стійке зростання незадоволеності людей різними сферами їхнього життя, а особливо – власного тіла. Все більше людей найрізноманітнішого віку висловлюють невдоволеність своєю зовнішністю. Зазвичай скарги стосуються незначних, уявних або ледь помітних вад на обличчі, розмірів особливостей тіла (занадто малі або занадто великі), стоншення волосся, вугрі, зморшки, рубці, судинні зірочки, блідість або почервоніння обличчя, асиметрія або недостатня пропорційність. Іноді скарга може бути надзвичайно розпливчаста. Для прикладу, людина може описувати себе, як гидку чи вкрай некрасиву особу.
То що ж таке дисморфофобічний розлад? Або як його ще називають – дисморфофобія. Це розлад, при якому людина надмірно занепокоєна незначним дефектом, особливістю свого тіла чи уявним недоліком.
У популяції це захворювання складає 2,4%[1]. Зазвичай, воно розпочинається у підлітковому віці, та впливає однаково, як на чоловіків, так і на жінок[2]. У більшості випадків, захворювання залишається не діагностованим. До якого лікаря звернеться людина за допомогою, якщо думає, що у неї проблеми зі шкірою чи її не задовільняє форма носу? До дерматолога та пластичного хірурга або отоларинголога. Через це багато випадків не розглядаються з точки зору психічного здоров’я. Дисморфофобію можна назвати прихованим захворюванням, через недостатність знань про неї, як спеціалістів, так і широкої публіки.

Які симптоми дисморфофобічного розладу?

При дисморфофобічному розладі люди надмірно зосереджені на своїй зовнішності. Але давайте подумаємо та пригадаємо дещо. Чи справді в наших головах ніколи не виникало думок про те, що ми якісь не такі? Чи нас завжди все влаштовувало у власному тілі? Особливо коли ми були підлітками, слідкували за віяннями моди та нагались сходити за «своїх». Якщо ви задоволені собою – це прекрасно, а якщо ж ні – то чому?
Симптомів дисморфофобії дуже багато. У кожної людини може бути щось відмінне. Найпоширеніші «тривожні дзвоники», помітивши які, в себе чи близької людини, варто звернутись до спеціаліста :

  • Часте споглядання власного відображення у дзеркалі, прагнучи знайти вигідний ракурс, у якому ймовірний дефект не видно, і можна визначити, яка саме корекція «вади» необхідна.
  • Відмова фотографуватись. Під різноманітними виправданнями та поясненнями ховається страх «увіковічнити потворність».
  • Спроби приховати ймовірний дефект. За допомогою макіяжу, носячи завеликий, мішкуватий одяг чи капелюхи.
  • Надмірний догляд за зовнішністю. Постійні причісування, чищення шкіри, висмикування волосся, гоління та інше.
  • Нав’язливе торкання «дефекту».
  • Розпитування близьких про «дефект».
  • Надмірне захоплення дієтами та фізичними вправами.
  • Відмова виходити з дому або вихід тільки у певний час, наприклад вночі, для того, щоб ніхто не побачив «вади».
  • Зловживання алкоголем і/або ліками. Часто як спроба самолікування чи заспокоєння.
  • Постійно низька самооцінка.

Нова поведінка, що виникає під час цього розладу, забирає багато сил та часу. Це може змінювати якість життя, спричиняти виникнення ряду проблем у професійному, соціальному та особистому житті.
Для пошуку заспокоєння можна скористатись незліченною кількістю косметичних, хірургічних чи народних процедур для «виправлення» недоліку. Зрештою, можна отримати тимчасове задоволення, але нерідко увага знову повертається до «проблемних» зон. І в цей момент все починається спочатку.

Які є методи лікування дисморфофобічного розладу?

Лікування може включати в себе медикаментозну терапію та когнітивно-поведінкову психотерапію. [3]
Медикаментозна терапія – це антидепресанти. Цей метод здається дуже привабливим, оскільки всю роботи виконують препарати.
Під час лікування симптоми та переживання можуть зменшити свою інтенсивність або зникнути взагалі. Стан здоров’я, соціального та особистого благополуччя покращується.
Але що ж відбудеться після того, як людина припинить приймати ліки?
Адже переконання про себе та свою зовнішність не змінити препаратами.
Тут на допомогу приходить когнітивно-поведінкова терапія.

Як саме конітивно-поведінкова терапія може допомогти?

У людей, що мають дисморфофобічний розлад є дещо спільне – всі вони мають певні уявлення про свою зовнішність. В цей момент постає важливе запитання: а чи є ці уявлення 100% правдою? Чи люди настільки стурбовані своїм «недугом», що вже й забули, як може бути інакше. Як можна інакше до цього ставитись та переосмислити відношення до певних речей.
Отже, робота розпочинається зі знаходження викревлених уявлень.
Що могло дати поштовх цим думкам, чому це могло раніше їх не чіпляти, а в певний момент – вся увага зосередилась саме на цьому.
Багато людей, що страждають на дисморфофобію також мають інші проблеми. Наприклад низька самооцінка, депресія, що може бути непомітна оточуючим, чи самій людині, та як наслідок думки про самогубство. Страждання, що відчувають люди, може набувати неймовірних величин. Таким чином робота може бути зосереджена одразу на декількох мішенях.
Важливо вміти не тільки ідентифікувати, але й змінювати відношення до певних думок чи переконань. Цей навик буде з вами протягом всього життя, що допоможе вам прожити повноцінне життя.

Які кроки на шляху до подолання дисморфофобічного розладу?

Наука не стоїть на місці, а разом з нею і когнітивно-поведінкова психотерапія(КПТ)[4]. Тому можна сказати, що на даний момент терапія включає в себе такі кроки[5]:

1. Розуміння дисморфофобічного розладу тіла. Психоедукація.
Цей етап надає загальну інформацію про образ тіла та дисморфофобічний розлад. Розглядаємо, як ця проблема може розвиватися, та обговорюємо певні негативні наслідки розладу.

2. Що змушує дисморфофобію бути з нами?
Цей етап розглядає, як минулий досвід може впливати на вас у сьогоденні, та досліджує, як дисморфофобія може підтримуватися в довгостроковій перспективі.

3. Зменшення ступеня стурбованості зовнішнім виглядом
Цей етап досліджує способи, як ви можете почати зменшувати кількість часу, зосередженого на своїй зовнішності, і, таким чином, починати порушувати замкнене коло дисморфофобії.

4. Зменшення перевірки та пошуку заспокоєння
Цей етап досліджує різні способи перевірки та пошуку заспокоєння людей щодо їх зовнішності, обговорює різницю між корисними та недоброзичливими перевірками та вводить стратегії зменшення та усунення цих способів поведінки.

5. Подолання негативних прогнозів, уникнення та захисної поведінки
Цей етап вводить стратегії, щоб кинути виклик та експериментувати з негативними прогнозами, а також зменшити тривожність, уникнення та захисну поведінку, часто пов’язану з певним типом мислення.

6. Коригування припущень щодо зовнішнього вигляду
На цьому етапі ми зупинимось на тому, щоб кинути виклик негідним правилам та припущенням, які можуть утримати вас в порочному циклі розладу.

7. Планування самоуправління. Навчання бути самому собі терапевтом.
Цей заключний етап об’єднує всі концепції наведеної вище інформації, представляє нову модель, з якою ви працюєте, та включає план самоуправління, який допоможе вам залишатися на шляху до майбутнього та попереджувати рецидиви.

Не зважаючи на те, що дисморфофобічний розлад є випробуванням для людини, необхідно пам’ятати – вже існують доведені методи лікування.
Один з них – антидепресанти. Інший – когнітивно-поведінкова психотерапія. Психотерапія може допомогти не тільки здолати дисморфофобію, але й дасть перспективу інакше оцінювати певні речі у вашому житті.

Посттравматичний стресовий розлад

Посттравматичний стресовий розлад( ПТСР) – психічний розлад, що виникає внаслідок пережиття особою психотравмуючої події або ряду подій. У всьому світі відбуваються найнепередбачуваніші події. Цілі нації страждають від природних та техногенних катастроф, наслідків змін клімату, недостатність ресурсів та війн. Україна, як країна у якій ведуться бойові дії, та народ, особливо гостро відчула на собі, що таке ПТСР. То ж у наш час маємо таку статистику – приблизно 7% осіб у мирний час та 20% осіб, що були в зоні бойових дій мають ПТСР. У популяції 5-10% мають ПТСР, де жінки вдвічі більш схильні до розвитку ПТСР у порівнянні з чоловіками[1].

Що ми розуміємо під травмою?

Зазвичай, спеціалісти розглядають травму, як подію/події, що характеризуються небезпекою для життя, серйозного ураження тіла чи ж сексуального скривдження. При цьому важливо пам’ятати, що особа може бути жертвою події, бути безпосереднім свідком події, надавати допомогу потерпілим, довідатись про подію, що якось пов’язана з особою чи близькими людьми.
Інші види травм – це стресові події, що залишають «рану» у психіці та перевершують ресурси коупінгу з ними. Нижче будуть наведені приклади того, що може стати психотравмуючої події.

  • Війна
  • Масове інтерперсональне вбивство
  • Стихійні лиха і техногенні катастрофи
  • Пожежі
  • ДТП
  • Сексуальне насильство
  • Фізичне насильство( незнайома особа чи ж внутрішньосімейне)
  • Бути свідком насильства
  • Надавати допомогу потерпілим
  • Бути свідком самогубства( чи ж довідатись про самогубство близької особи)
  • Скривдження дітей( фізичне/сексуальне та часто супутнє емоційне занедбання/ скривдження)
  • Медичні хвороби з раптовим розвитком загрози життю, інвазивними медичними процедурами
  • Бути свідком травматизації інших осіб та наслідків травми

Тут хочеться зробити невеличку зупинку та задати Вам, читачам, запитання. Вище наведені ймовірні причини, що можуть спричинити розвиток ПТСР. І саме питання таке – «Чи можливе життя без травматичних подій або знання про них?». В наш час, коли технології мають неосяжний вплив на нас та наше психічне здоров’я, чи справді ми можемо залишитись осторонь від новин, що сповіщають про черговий нещасний випадок/ДТП/смерть/катастрофу?
Одну травму переживає 50-70% людей за життя, в зоні бойових дій – 95% осіб переживають травматичні події. Але чи у всіх розвинеться ПТСР? З тих, хто пережив травму у 20% розвинеться ПТСР[2]. Через недостатнє звернення по допомогу, низьку кваліфікацію спеціалістів, стигматизацію проблем психічного здоров’я у 30% ПТСР може перейти у хронічну форму з пожиттєвою персистенцією симптомів на протязі десяти і більше років.
Реакція людей на травму є дуже різною. Наслідки на психічне здоров’я також можуть бути дуже різні – від відсутності негативних наслідків до дуже виражених наслідків.

Які симптоми ПТСР?

Серед симптомів ПТСР виділяють 4 основні групи симптомів. Серед них:

1. Симптоми повторного пережиття травматичної події

  • Флешбеки – мимовільні та нав’язливі відчуття повторного переживання травматичної події, можуть входити спогади, тілесні відчуття і т.д.
  • Нав’язливі спогади – мимовільні та нав’язливі спогади про травматичну подію.
  • Кошмарні сновидіння- повторне преживання травми у вигляді сновидінь.
  • Гра дітей на тему травми – при неможливості вербалізувати те, що трапилось діти можуть граючи повторювати травматичну подію.

2. Симптоми уникнення

  • Уникнення у зовнішньому світі – місць, новин, будь-чого, що може нагадати про травму.
  • Уникнення у внутрішньому світі – уникнення спогадів, думок про травмуючу подію.

3. Зміни у емоційній та когнітивній сферах

  • Амнезія
  • Емоційне оніміння
  • Негативні переконання про себе, інших, світ і т.д.
  • Стійкі негативні емоційні стани(сором, відчуття провини, злість і т.д.)

4. Гіпертривожність/ гіперреактивність

Лікування ПТСР

Отримання ефективного лікування має вирішальне значення для зменшення симптомів розладу та покращення функціонування. Зараз варіанти лікування ПТСР включають психологічні та/чи фармакологічні втручання. Також варто згадати, що ПТСР має високу коморбідність з іншими психічними розладами. У більшості випадків, коли у людей починаються перші симптоми ПТСР, вони не можуть зрозуміти, що з ними відбувається. І часто, відповідно, не можуть описати іншим свій стан та переживання. До ПТСР можуть «приєднатись» депресивні, тривожні розлади та розлади, що пов’язані із вживанням психоактивних речовин. Все це може ускладнювати розуміння того, що відбувається з людиною. Згідно з дослідженнями К.Н. Seal et al. (2007), проведеним за участю 103 тис. 788 ветеранів США, які воювали в Іраку та Афганістані, серед військових із ПТСР тільки у 17 % цей діагноз спостерігався без супутніх проб¬лем із соматичним чи психічним здоров’ям [3]. КПТ включено у рекомендації, щодо лікування ПТСР багатьох міжнародних організацій( APA, NICE).

Які кроки до покращення існують у КПТ?

Є декілька основних етапів на шляху до зцілення.

  • Стабілізація – на цьому етапі людина дізнається про механізми виникнення симптомів ПТСР; відбувається пошук та/або відновлення ресурсів; навчання коупінгу з симптомами ПТСР; навчання навиків регуляції емоцій;
  • Опрацювання травми за допомогою експозиції до травматичних спогадів та ситуативної експозиції
  • Відновлення – повернення до повноцінного життя без ПТСР.

Важливо пам’ятати, що, незважаючи на те, що ПТСР є складною та серйозною проблемою для життя та здоров’я людини, як в Україні, так і в світі вже розроблені доведені та ефективні методи психотерапевтичних втручань. КПТ знаходиться на перших ланках у рекомендаціях лікування ПТСР по всьому світу.

Прояви обсесивно – компульсивного розладу.

Обсесивно – компульсивний розлад (ОКР) – це тривожний розлад, що складаються з двох частин:

  1. нав’язливих думок, часто такі, що лякають характеру (вони називаються -обсессіямі), і
  2. певних дій, які виконуються для того, щоб знизити тривогу, викликану нав’язливими думками. Ці дії називаються компульсіями або ритуалами.

Дії людини з ОКР – не ексцентричність, НЕ забобони і не пошук уваги, а скоріше дії задля забезпечення безпеки. Ці дії – спосіб впоратися з тривожними думками, неприємними відчуттями сумнівами, що щільно обступають людину. Думки іноді можуть обертатися проти людини – носія цих думок. Самі думки стають небезпечними. Людина змушена якось нейтралізувати ці думки ритуальними діями або іншими думками. Але дії, які доводиться робити, допомагають впоратися з тривожними думками лише тимчасово. Згодом тривожних думок може ставати більше, а ритуали все більш розгалуженими та займають все більше простору в житті цієї людини. Так розвивається обсесивно-компульсивний розлад.

Нав’язливі тривожні думки можуть бути декількох видів:

1. Нав’язливі думки про інфекцію та забруднення. Зазвичай нав’язливі думки інфекції та забруднення засновані на страху зараження або хвороби. Наприклад, можуть виникати думки про те, що «можна заразитися», «мікроби дуже небезпечні», «якщо я заражусь, станеться катастрофа». Іноді люди відчувають практично нестерпний дискомфорт, стикаючись, наприклад, з жирними або липкими речовинами. Людина пояснює свої дії по надмірного очищенню станом відрази, огиди.

2. Нав’язливі думки про випадкове нанесення шкоди. Часто люди, які страждають на ОКР, відчувають велику відповідальність. Іноді ця відповідальність може бути надмірною. У такій ситуації можуть з’являтися різні страхи, що в результаті випадковості або через неуважність може наступити шкоди для самого себе або для інших людей. Страх нанесення шкоди може супроводжуватися сумнівами, невпевненістю і відчуттям сильної тривоги. Прикладом страху випадково нанести шкоду може бути страх наїхати на пішохода, перебуваючи за кермом, навіть коли такої ймовірності практично не існує.

3. Нав’язливі думки про навмисне нанесення шкоди. В цьому випадку бояться завдати шкоди cпеціально, хоча і без конкретної причини. Наприклад, може бути страх вдарити когось, навіть коли на нього не злишся, а просто тому, що можеш. Зазвичай ці переживання пов’язані з близькими, але можуть бути спрямовані і на чужих людей або домашніх тварин. Людина обсессиями шкоди може стояти на платформі метро за спиною когось із близьких, ну скажімо мами, і до нього може прийти незрозуміла думка зіштовхнути її на рейки. Більшість людей посміхнулися б цієї думки з подивом, знаючи, що, звичайно ж, нічого такого ніколи не зробить. Людина скоріше за все не надасть такій думці особливого значення, адже дивні думки бувають у всіх. У той час як людина, схильна до обсессій нанесення шкоди зачепиться за цю думку і буде виконувати різні компульсивні дії, щоб позбутися від цих думок. Людина з ОКР буде боятися самого факту, що ця думка може їй прийти, і він буде постійно перевіряти і засвідчувати, що «немає я нічого такого не подумав».

4. Нав’язливі думки сексуального характеру. Для того, щоб визначити чи є думки сексуального характеру ознакою ОКР не так вже й важливий їх зміст, а скоріше важливо, яку функцію ці думки відіграють. Нав’язливі думки сексуального характеру, на відміну від сексуальних фантазій, не приносять задоволення, а скоріше викликають страждання, почуття провини і огиду. До того ж, людина, яку вони відвідують не має жодного бажання втілювати їх в життя. Зазвичай нав’язливі думки сексуального характеру з’являються в підлітковому віці і можуть з часом ставати більш вираженими і протікати періодично з більшою або меншою інтенсивністю.

5. Нав’язливі думки релігійного характеру. У разі, коли релігійні думки стають нав’язливими, вони починають приносити страждання. Люди, які зіткнулися з релігійними нав’язливими думками, можуть відчувати тривогу з приводу богохульних думок, тривоги з приводу можливості вчинити злочин, або переживання з приводу моральної чистоти. Логічно було б припустити, що такі нав’язливі думки виникають у глибоко релігійних людей. Таке дійсно трапляється. У наукових дослідженнях було виявлено, що культура і релігія, в якій живе людина, грає роль в розвитку обсессий релігійного характеру. Однак релігійні обсессії виникають не тільки у релігійних людей, а й у людей, які не відрізняються надто глибокою релігійністю, або навіть у атеїстів.

6. Нав’язливі думки, пов’язані з симетрією і порядком. Нав’язливі думки такого типу пов’язані з тим, що людина не може витримувати, коли якісь предмети стоять не рівно, або знаходяться в неправильному порядку. У цьому випадку «не можуть терпіти» не перебільшення, а констатація факту. Нерівність, невпорядкованість і не ідеальність дійсно викликають у людини серйозні страждання і обмежують її функціонально. Наприклад, обсессии, пов’язані з симетрією, можуть призводити до того, що люди, які страждають таким видом ОКР, можуть погано переносити не ідеально написані літери. А тепер, уявіть, що ми говоримо про підлітка, який вчиться в школі і повинен писати багато і досить швидко. Це може становити велику проблему для адаптації в суспільстві. У деяких випадках страждання приносить сама зацикленість, і людина може сприймати цю зацикленість як не типову для себе і зайву. В інших випадках страждання приносить не сама зацикленість, а скоріше не ідеальність і не акуратність. Бажання від них позбутися сприймається як абсолютно закономірне.

Як і обсессии, компульсии (нав’язливі дії) бувають різних видів:

1. Наприклад, нав’язливий страх забруднення або зараження може викликати нав’язливі дії, пов’язані з миттям і знезараженням. Такою дією може бути зайве або ритуалізоване миття рук, коли людина, наприклад, миє кожен палець і повинен певним чином мити під нігтями.

2. Компульсії перевірки проявляються в різних видах перевірок. Прикладом може слугувати перевірка замків, коли людина виходячи перевіряє чи точно закриті двері в квартиру, а потім перевіряє ще раз, про всяк випадок, а потім ще раз, поки не запізниться туди, куди їй треба іти. Часто перевіряють вимикачі, прилади, лампочки, або, їдучи за кермом, водій може весь час перевірятичи не переїхав він тварину або людину, хоча раціонально розуміє, що нічого подібного не сталося. Компульсивні перевірки зазвичай бувають пов’язані з обсессиями випадкового нанесення шкоди.

3. Поширеним видом компульсій є компульсії повторення. Виглядати вони можуть, наприклад, так: підліток з ОКР готується до контрольної і читає підручник. Він вирішує перечитати сторінку, щоб упевнитися, що не пропустив нічого важливого. І він кілька разів перечитує сторінку або кожен окремий абзац. Цей же підліток може підніматися зі стільця поки не відчує, що зробив це правильно. Компульсій повторення зазвичай бувають пов’язані з нав’язливим страхом помилки.

4. Компульсивний рахунок можна віднести до поширених проявів ОКР. Компульсії, пов’язані з рахунком, можуть бути самими різними. Наприклад, деякі цифри можуть набувати особливу важливість. Число 13 може сприйматися як нещасливе, тому все розпочате в тринадцяту годину дня чи на 13ий день після якогось певного події – погане або зіпсоване. Життя людей, схильних до компульсивному рахунку, перетворюється в павутиння з цифр. Закривати двері обов’язково потрібно саме 3 рази, а всі вікна по дорозі повинні бути перераховані. Людина з ОКР сам не знає, для чого перераховує, часто його мозок сам автоматично веде який-небудь рахунок.

5. Компульсії упорядкування та розстановки пов’язані з певним порядком, в якому повинні знаходитися предмети. У людей, що мають подібні компульсії, що предмети, що належать їм повинні стоять певним чином, наприклад, строго від меньшого до більшого або за кольорами. Якщо порядок порушується, він повинен бути відновлений. Також для людини може бути важливо, щоб предмети стояли в строго визначеному місці або повинні бути розставлені і переставлені певну кількість разів, поки людина не відчує, що задоволений тим, як все розставлено або впорядковано. Наявність таких компульсій може істотно ускладнювати виконання звичайних побутових справ на кшталт збирання в будинку.

6. Ментальні компульсії. До ментальних компульсій належать будь-які дії, що відбуваються в розумі. До ментальним ритуалам відноситься вироблений в розумі рахунок, складання списків, промовляння особливих чисел, слів, уявлення особливих образів для нейтралізації страшних або недозволенних думок. До ментальних ритуалів можуть ставитися і повторне програвання ситуацій в голові і спроби стерти в голові деякі ситуації або образи.

 

Нейрофізіологія депресії (сучасний погляд на клінічну депресію)

Депресія – це не просто смуток або меланхолія, що триває кілька днів, і не просто втома. Тимчасово опускати руки після невдачі – нормально. Сумувати після втрати близької людини або втрати значущих відносин – нормально. Це не депресія, а нормальна реакція на складні обставини. Клінічна депресія – це хворобливий стан. Клінічна депресія проявляється стабільно пригніченим настроєм, втомою, апатією, а також частим порушенням сну і апетиту. Настрій може бути пригніченим протягом декількох тижнів і навіть місяців, іноді без видимої причини. Втома при депресії не проходить з відпочинком. Відсутність енергії може бути настільки сильним, що складно виконувати прості щоденні завдання. Прибирання будинку або приготування їжі стає подвигом. Психотерапевт може допомогти розібратися в Вашому стані і зрозуміти різницю між втомою і депресивними або тривожними емоціями, які Ви переживаєте. Психотерапевт надасть допомогу, якщо Вам важко виконувати щоденні справи або якщо Ви відчуваєте себе пригніченим.
При депресії виникає низхідна спіраль, яка виражається в тому, що прояви депресії самі ж підкріплюють подальше існування депресії. На приклад, в суботу Вас запрошують на вечірку, і Ви думаєте: «щось мені не хочеться йти, та й, швидше за все, там не буде весело», – і Ви вирішуєте не йти. Замість цього Ви, скажімо, довго валяєтеся на дивані, гортаючи інтернет. На наступний день Ви довго спите, і прокинувшись, відчуваєте себе розбитим. Ніхто не дзвонить, і Ви відчуваєте себе самотнім, або думаєте, що Ви нікому не цікаві, або напружуєте інших людей. Від цих думок псується настрій, і вже, тим більше, не хочеться ні з ким спілкуватися. Справа не в тому чи спілкуватися чи не спілкуватися. В результаті такі думки і почуття призводять до того, що людина перестає думати і робити, навіть те, що приносить йому задоволення. І гарного настрою стає меньше. Таким чином, ця низхідна спіраль призводить до того, що робота мозку перемикається на негативне сприйняття різних ситуацій, і це сприяє стабілізації стану депресії.
Психотерапевт може допомогти людині обернути цю низхідну спіраль і перевести її в висхідну спіраль. Наприклад, якщо навіть не піти на вечірку, а подзвонити другу і поговорити або зустрінеться з ним в кафе. Це невелике зусилля може допомогти отримати задоволення від спілкування в більш комфортній обстановці. І логічно, що тоді важче переконати себе у власній самотності і непотрібності. Чим менше з’являються сумні думки, тим менше псується настрій. А головне, що за допомогою простих дій був зроблений маленький внесок в те, щоб відчувати себе більш комфортно.

При депресії не тільки переважають негативні емоції, але і складно відчути позитивні емоції. Радість і задоволення буває складно відчути, навіть коли людина розуміє, що мала б радіти, але радості він не відчуває. Психотерапевт може допомогти людині сформулювати цілі психотерапії, одна з яких може бути «Я хочу відчувати радість». Люди, переконавшись в тому, що їм нічого не приносить задоволення, перестають шукати приємні заняття. І їм складно отримати позитивні емоції. На приклад, людина любить малювати і якийсь час займався малюванням як хобі. Потім він перестав малювати, так як в результаті негативної оцінки ситуацій він пред’являв завищені стандарти до малюнків і недооцінював сам процес малювання. Таким чином, негативне відчуття забирає благотворну дію, а відсутність приємною діяльності посилює негативне відчуття. Розглядати ситуації за допомогою низхідній спіралі корисно, так як є реальні фізіологічні причини і наслідки описуваних психологічних складнощів.
При клінічній депресії мозок працює інакше, ніж в здоровому стані. При депресії біохімічні та фізіологічні процеси в мозку людини змінюються. В останні десятиліття зміни фізіології мозку і зв’язку цих змін з психологічним станом людини активно вивчалися. Сучасні дослідження проливають світло не тільки на формування окремих проявів депресії, але і на вплив різних методів лікування на прояви депресії. Основні методи лікування депресії – це медикаментозне лікування антидепресантами і психотерапія.
Для лікування депресії використовуються кілька груп антидепресантів. При першому епізоді депресії зазвичай прописують cелективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗCи). До препаратів другої лінії відносяться трициклічні антидепресанти. Ефективними видами антидепресантів є препарати, розроблені після 2000 року, наприклад, препарати – інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну. Часто використовуються похідні дофаміну і агоністи мелатоніну. Антидепресанти допомагають збільшити рівень енергії, активність, і налагодити сон. Від антидепресантів не розвивається залежність. ри правильному прийомі антидепресантів і правильному припиненні їх прийому синдром відміни не розвивається. Антидепресанти призначаються і припиняється їх прийом під наглядом лікаря.
Нейрофізіологічні дослідження показують, що основні зони, задіяні в розвиток депресії, це – кора головного мозку, гіпокамп і амигдала. Кора головного мозку – сама «розумна» частина мозку, яка відповідає за аналіз інформації, складні розумові операції, такі як письмо і читання. При депресії в корі головного мозку було виявлено зменшена кількість сірої речовини, особливо в лобовій (пріфронтальной) зоні. Ця частина головного мозку відповідає за «треба», за вольову цілеспрямовану активність. Також лобова зона кори відповідає за взаємодію між корою і підкірковими структурами. Зниження кількості сірої речовини в лобовій корі може проявлятися тим, що людині стає складно концентруватися і свідомо запам’ятовувати інформацію. У стані депресії може бути складно виконувати розумову роботу або навчатися. Наприклад, підготовка звіту на роботі може здаватися настільки великим завданням, що абсолютно не зрозуміло як до неї підступитися. Коли людина починає все-таки писати цей звіт, робота йде гірше і повільніше, ніж хотілося. У цьому випадку легко опустити руки, перестати його писати, що може привести до неприємностей. В цьому випадку низхідна спіраль депресії спрацьовує на накопичення проблем. За допомогою психотерапевта людина може розгорнути цю спіраль. Обговорити, що корисно не лаяти себе за швидкість виконання роботи, цінувати те, що все-таки було зроблено. Це дозволяє не опускати руки. Тобто виконувати роботу маленькими кроками, регулярно вкладаючи зусилля.
Такі зміни супроводжуються стійкою концентрацією на будь-якій негативній інформації, і можуть бути маніфестацією депресії. Знижений кількість сірої речовини в корі головного мозку також відбивається на мисленні, наприклад, може проявлятися схильністю до негативної оцінки будь-якої нейтральної інформації (Rude et al., 2002), а також до більш легкого пригадування негативної інформації. Для роботи з цими змінами, які виникають внаслідок зменшення кількості сірої речовини кори головного мозку, використовуються когнітивні техніки як частина когнітивно – поведінкової психотерапії. Вони спрямовані на ідентифікацію конкретних оцінок ситуацій або думок, і перевірку їх на упередженість, з подальшою реструктуризацією цих оцінок.
При розгляді підкоркових структур, зона, яка найчастіше піддається змінам, це – гіпокамп, або морський коник (Arnone et al., 2013). Вважається, що в гіпокампі концентрується довгострокова і біографічна пам’ять. Гіпокамп можна порівняти з флешкою, де міститься історія, яку ми собі про себе розповідаємо. Саме з цієї історії ми виводимо глибинні переконання про себе і про світ. Спогади, записані в гіпокампі, визначають емоційні реакції на ситуації, які нагадують ці спогади. Гіпокамп також грає роль в емоційній регуляції, зокрема, в переробці емоцій, і в реакції на позитивні стимули. Абулія або відсутність задоволення від діяльності, яка раніше приносила радість, і відсутність мотиваци до цієї діяльності може бути пов’язана з порушенням нейрофізіології гіпокампу.
Для роботи з глибинними переконаннями людини про себе і в світі використовуються техніки отримання нового емоційного досвіду. Ці техніки засновані на тому, що для нашого мозку, з точки зору емоційного досвіду, реальність і уява не так і сильно і відрізняються. Щоб допомогти людині отримати новий емоційний досвід використовується техніка рескріпціі, або «переписування». Ця техніка передбачає пошук спогадів, частіше дитячого, в якому був отриманий негативний емоційний досвід. Після цього ситуація в цьому спогаді уявляється не так, як розвивалася в реальності, а так як людині хотілося б на момент переписування. Поступово окремі спогади «переписуються», і людина отримує новий емоційний досвід.
У недавніх дослідженнях було виявлено, що мережа нервових клітин, яка відповідає за винагороду, у людей з клінічною депресією характеризується зниженою активацією в лімбічному відділу мозку і підвищеною активацією клітин в корі головного мозку. В результаті людина, що страждає депресією, аналітично, інтелектуально розуміє, що може порадіти, але відчути радість їй буває важко. Також інтелектуально він може знаходити аргументи, чому радіти не варто, а емоційне відчуття не може збалансувати цю аргументацію (Zhang, Chang, Guo, Zhang, & Wang, 2013).
Ці особливості можна збалансувати за допомогою поведінкових технік, що є частиною когнітивно-поведінкової терапії. Поведінкові техніки допомагають збільшити кількість приємних занять. Вони дозволяють спочатку свідомо і систематично відстежувати поліпшення настрою при цих заняттях. Потім цей процес стає автоматичним і допомагає зменшити депресивний настрій. Ці техніки допомагають використовувати ситуацію, яка складається при депресії, тобто коли кора головного мозку активується сильно, а лімбічна (емоційна) зона мозку активується слабко, для поліпшення стану людини. Кора, при систематичному плануванні та відстеження позитивних активностей, фіксує, наскільки настрій покращився, і виникло відчуття задоволення, а не те, наскільки нічому радіти. Для відновлення балансу між корою і лімбічної системою головного мозку, і для поліпшення емоційної регуляції використовують техніку усвідомленості (або як ще її називають майндфулнесс). Елементи практик усвідомленості використовуються в ході когнітивно – поведінкової терапії.
При нейровізуалізації фізіології головного мозку за допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії (МРТ) була виявлена посилена активація амігдали у людей, які страждають депресією, у порівнянні з людьми, які депресією не страждають. Амігдалу можна порівняти з антивірусом на комп’ютері. Вона дає сигнал, коли мозок оцінює будь-якої стимул як загрозу. Підвищена активність амігдали проявляється схильністю до підвищеної тривожності і до поведінки уникнення ситуацій, які сприймаються як небезпечні, що може обмежувати свободу дій людини. Якщо депресія супроводжується тривогою, є поведінкові техніки, специфічні для роботи з тривожним розладом.
За розвиток і підтримку депресії відповідають не тільки структурні зміни мозку, але і зміни біохімії мозку, наприклад, ангедония (неможливість відчувати задоволення) пов’язана з порушеннями в системі сигналів дофаміну. Дофамін можна вважати центральним біохімічним механізмом формування звичок. Саме дофамін дає сигнали, що я це зробив «добре», можна порадіти і відчути задоволення. Ці сигнали впливає на прийняття рішень, пов’язаних з оцінкою співвідношення зусиль і результату дій, а також з можливістю формувати реакцію на винагороду (Cohen, Najolia, Kim, & Dinzeo, 2012). Порушення сигналів дофаміну призводить до того, що мозку важко видавати хімічні «плюшки» за поведінку, яке раніше приносило задоволення, або за адаптивну поведінку.
Наукові дані демонструють, що клінічна депресія супроводжується структурними, фізіологічними і хімічними змінами в мозку. Ці зміни основа проявів депресії. Будь-яка якісна психотерапія депресії, і зокрема, когнітивно-поведінкова психотерапія, не перебуває тільки в тому, щоб «поговорити», а має певні підходи і техніки, за допомогою яких може міняти функціонування головного мозку. Психотерапія, так само як і медикаментозне лікування, допомагає поліпшити стан мозку при клінічної депресії.

Список літератури

  1. Clasen PC, Beevers CG, Mumford JA, Schnyer DM. Cognitive control network connectivity in adolescent women with and without a parental history of depression. Developmental cognitive neuroscience. 2014;7:13–22. [PMC free article] [PubMed] [Google Scholar]
  2. Cohen AS, Najolia GM, Kim Y, Dinzeo TJ. On the boundaries of blunt affect/alogia across severe mental illness: implications for Research Domain Criteria. Schizophrenia Research. 2012;140:41–45. [PubMed] [Google Scholar]
  3. Cole J, Costafreda SG, McGuffin P, Fu CHY. Hippocampal atrophy in first episode depression: a meta-analysis of magnetic resonance imaging studies. Journal of affective disorders. 2011;134:483–487. [PubMed] [Google Scholar]
  4. Cook IA, Schrader LM, Degiorgio CM, Miller PR, Maremont ER, Leuchter AF. Trigeminal nerve stimulation in major depressive disorder: acute outcomes in an open pilot study. Epilepsy & behavior: E&B. 2013;28:221–226. [PubMed] [Google Scholar]
  5. Kerestes R, Ladouceur CD, Meda S, Nathan PJ, Blumberg HP, Maloney K, Phillips ML. Abnormal prefrontal activity subserving attentional control of emotion in remitted depressed patients during a working memory task with emotional distracters. Psychological medicine. 2012;42:29–40. [PubMed] [Google Scholar]
  6. Watson LA, Berntsen D, Kuyken W, Watkins ER. Involuntary and voluntary autobiographical memory specificity as a function of depression. Journal of Behavior Therapy and Experimental Psychiatry. 2013;44:7–13. [PubMed] [Google Scholar]
  7. Zeng LL, Shen H, Liu L, Hu D. Unsupervised classification of major depression using functional connectivity MRI. Human Brain Mapping. 2013;35:1630–1641. [PMC free article] [PubMed] [Google Scholar]
  8. Zhang WN, Chang SH, Guo LY, Zhang KL, Wang J. The neural correlates of reward-related processing in major depressive disorder: a meta-analysis of functional magnetic resonance imaging studies. Journal of Affective Disorders. 2013;151:531–539. [PubMed] [Google Scholar]

Генералізований тривожний розлад. Симптоми і лікування. КПТ при ГТР

Хвилювання, пітливість долонь, неправильне дихання, тяжкість в районі грудей, бажання кудись втекти і сховатися. Приблизно так можна описати почуття тривоги. Це почуття, яке хоч раз відчував кожен, але от навряд чи, ви захочете відчути його знову. Виникає тривога в моменти невизначеності напередодні життєвих ситуацій. Зазвичай, коли негаразди проходять, ми можемо легко розслабитися, але буває і так, що тяжіє почуття залишається, стає нашою невід’ємною частиною, омрачняет реальність, а часом і зовсім заганяє в глухий кут – ласкаво просимо в світ ГТР.

Що таке генералізований тривожний розлад (ГТР) і наскільки він поширений

ГТР це тривога без реальної причини. Виникає безпідставне передчуття небезпеки. Для отримання хоч якоїсь визначеності, в голові починають народжуватися найрізноманітніші негативні сценарії, «Що якщо …» – будь то катастрофа на роботі або страх за сім’ю. При цьому реальних підстав для занепокоєння немає, і зазвичай людина це прекрасно розуміє, але позбутися від тривоги не може.
Згідно з дослідженнями, поширеність генералізованого тривожного розладу (ГТР) у світі близько 7%. Середній вік початку захворювання – 30 років. Поширеність у дітей – 3%, у підлітків – 10,8%. Середній вік початку захворювання у дітей і підлітків – 10-12 років. Існують дані, що вказують на те, що у жінок ГТР зустрічається в 2-3 рази частіше за чоловіків. {1}
ГТР – найбільш поширене тривожний розлад, часто поєднується з іншими порушеннями психіки та поведінки, кожне з яких ускладнює діагностику. Але чим раніше людина звернеться за допомогою до фахівця, тим швидше він зможе позбутися від цієї тривоги.

Які головне симптоми ГТР і коли тривога стає розладом

Як би нам не було це неприємно, але в помірних дозах тривога корисна. Це був природний захисний механізм наших предків, які при зіткненні з хижаками або іншою небезпекою, швидко приймали рішення, що допомагають вижити, адптіроваться. У наші дні вже немає хижаків, але почуття залишилося, а до нього додалися і нові виклики, наприклад: хвилювання перед іспитом або важливим співбесід може допомогти нам зібратися і включитися в роботу. Іншими словами, тривога – це сигнал до швидкого прийняття рішень. Але це рішення не завжди приймається на користь комфортного життя.
ГТР же характеризується підвищеною тривогою і хвилюванням (тривожне очікування), більшу частину днів протягом останніх шести місяців, з приводу різноманітних подій і видів діяльності, наприклад навчання або роботи.

Різною мірою прявляются такі симптоми: {2}

  • непосидючість
  • м’язова напруга
  • втома
  • проблеми з концентрацією
  • дратівливість
  • порушення сну
  • труднощі з встановленням контролю над хвилюванням
  • гостра реакція на невизначеність.
  • хвилювання
  • пітливість долонь
  • неправильне дихання
  • тяжкість в районі грудей
  • бажання кудись втекти і сховатися

Відмінною рисою людей з ГТР є те, що вони абсолютно не можуть переносити невизначеність. Люди починають планувати кожну хвилину свого життя, і сприймають невизначеність як що щось погане.

ГТР і генетика

Як і при багатьох інших психічних і медичних розладах, так і при генералізованому тривожному розладі, ми можемо бути генетично схильні до розвитку певних симптомів. За результатами дослідження, близько 40% варіацій симптомів тривоги, а також діагнозів тривожного розладу, обумовлені генетичними факторами. {3}

Ну а що ж мозок

Генералізований тривожний розлад, як і інші види тривоги, ймовірно, виникає через сильний первісного страху і реакції «бийся або біжи».
Коли людина стикається з небезпечною ситуацією, активуються дві структури мозку.

  • Перша, найдавніша, вона допомагала нашим предкам вижити в випадки небезпеки, так як вона реагує на найменшу загрозу. Це мигдалеподібне тіло. Саме вона змушує прискорити наш пульс і дихання, відчувати клубок у горлі і тремтіння, вона призводить наш організм в «бойову» готовність. Але її головна мета просто позбавиться від небезпеки, і вона не думає, реальна ця небезпека.
  • Друга ж структура – лобова кора, дуже розвинена, вона обробляє інформацію, яку отримала від мигдалеподібного тіла, і вже потім вирішує, чи існує реальна загроза і чи потрібно щось робити. {4}
    Якщо у людини немає тривожного розладу, то його структури мозку працюють синхронно, як справна сигналізація. У людей же з ГТР – структури мозку працюють не синхронно, і це все схоже на зіпсовану автомобільну сигналізацію, яка реагує на легкий порив вітру або проїжджаючу повз машину, часом не виключаючи дуже довго. Людина починає реагувати на будь-яку, навіть нереальну загрозу. Лобова кора, в свою чергу, починає передбачати можливу будущею загрозу і починає сприймати невідомість як небезпека.

Як працює КПТ

«Як впоратися з тим, що може ніколи не відбутися? Визначити, чи існують дії, які потрібно зробити прямо зараз. Якщо немає, то можна просто жити сьогоднішнім днем, – це і буде дією. Замість того щоб перебувати в полоні занепокоєння про майбутнє, ви можете стати уважними, вдячними і більше цінувати своє справжнє, тим самим покращуючи якість свого життя прямо зараз »- Роберт Ліхі« Ліки від нервів. Як перестати хвилюватися і отримати задоволення від життя ».
У когнітивно-поведінкової терапії основна увага приділяється системі переконань людини про корисність переживань і тому, як ця система переконань впливає на поведінку. КПТ працює з 4 головними стовпами повішеною тривоги: корисність переживань, непереносимість невідомості, Негативний ставлення до проблеми, уникнення найгіршого сценарію.
Важливе завдання терапії, розпізнати «замкнуті кола», цикли, які і підтримують тривогу. А головними цілями терапії є адекватне прийняття проблем, розвиток толерантності до невідомості, збільшення впевненості у своїй здатності долати труднощі, що в свою чергу знижує загальний рівень тривоги.
За допомогою терапії, ви зможете впоратися з тривогою, і повернуться до нормального життя.

Протокол лікування КПТ при генералізованому тривожному розладі включає:

  1. Усвідомити переживання, розпізнати позитивні і негативні переживання
  2. Покращення толерантності до невідомості
  3. Розвиток позитивної орієнтації до проблеми
  4. Робота з когнітивним униканням
  5. Робота з техніками розслаблення
  6. Профілактика рецидивів

КПТ при безсонні

Важливість правильного режиму сну, ми починаємо усвідомлювати тільки тоді, коли з ним починаються проблеми. Напевно, всі ми пам’ятаємо, як дітьми хотіли вирости, щоб не спати всю ніч, або як не хотіли спати на «тихій годині» в дитячому садку. Зараз ми розуміємо, наскільки це було наївно, і наскільки ж приємно лягти раніше спати і нарешті виспатися. Але ось що робити, коли і в ліжко лягаєш рано, і бажання спати є, але сну все одно немає?

Розлад сну

Стан, коли ми не можемо заснути, незважаючи на втому, називається безсоння, або інсомнія. Безсоння є одним з найбільш поширених симптомів порушень сну. Майже 40% людей страждають від симптомів безсоння. Також відомо, що жінки страждають безсонням в півтора рази частіше, ніж чоловіки, а люди старші за 70 років – в 2 рази частіше, ніж люди середнього віку {1}.

Основні симптоми

Порушення сну можуть мати різний вигляд і комбінуватися. Але основні симптоми насамперед такі:

o Труднощі із засипанням вночі і / або труднощі при засипанні після нічних пробуджень;

o Часті нічні пробудження;

o Раннє ранкове пробудження з неможливістю заснути;

o Низька якість сну, нічний сон не дає відчуття відновлення сил.

Супутні денні симптоми:

  • втома;
  • порушення уваги, зосередження або запам’ятовування;
  • порушення соціальних функцій;
  • перепади настрою;
  • дратівливість;
  • денна сонливість;
  • зниження енергії і мотивації;
  • м’язову напругу.

 

Можливі причини

Безсоння може бути викликане психічними і медичними факторами. До медичних факторів належать різні захворювання або стану, такі як:

– алергія;

– шлунково-кишкові проблеми, такі як рефлюкс;

– ендокринні проблеми (гіпертиреоз);

– артрит;

– неврологічні стану, такі як хвороба Паркінсона;

– хронічний біль;

– біль у попереку.

Хронічне безсоння часто є результатом психологічних факторів, таких як – стресу, життєвих подій або звичок, які порушують сон.

1) Стрес. Турботи про роботу, навчання, здоров’я, фінанси або сім’ю можуть не відпускати ваш мозок всю ніч, ускладнюючи таким чином сон.

2) Життєві події або травми. Стресові життєві події, такі як смерть або хвороба близької людини, розлучення або втрата роботи, також можуть призвести до безсоння.

3) Некоректний розклад. Ваші циркадні ритми діють як внутрішній годинник, вони визначають цикли «сну-неспання». Порушення циркадних ритмів вашого тіла може призвести до безсоння. Причини включають в себе:  зміну часових поясів при подорожах, роботу або навчання в пізню або ранню зміну або нерегулярний графік роботи . {2}

4) Шкідливі звички. Вони включають в себе: нерегулярний режим сну, дрімоту, активну діяльність перед сном, некомфортні умови для сну і використання вашого ліжка для роботи, їжі або перегляду телевізора. Комп’ютери, телевізори, відеоігри, смартфони безпосередньо перед відпочинком можуть йому зашкодити.

5) Порушення психологічного здоров’я. Тривожні розлади, такі як посттравматичний стресовий розлад, можуть сприяти виникненню безсоння. Раннє пробудження може бути ознакою депресії. Безсоння часто виникає і при інших психічних розладах. {3}

Інші причини:

– Деякі лікарські препарати можуть викликати безсоння, як побічний ефект;

– Кофеїн, який міститься в багатьох напоях, так само як і нікотин і алкоголь є стимуляторами, споживання яких може призвести до безсоння.

Методи лікування

Медикаментозний. Снодійні препарати широко використовуються для лікування безсоння і добре допомагають з безсонням, проте вони можуть мати побічні проблеми, такі як звикання (коли потрібно постійно підвищувати дозу препарату для досягнення того ж ефекту) і залежність (фізичні та / або психічні проблеми за відмова від ліків). Рекомендують тільки короткострокове застосування снодійних – від двох до чотирьох тижнів.

Так само, при безсонні часто призначають антидепресанти, незважаючи на те, що вони для цього не призначені і переконливих доказів їх ефективності немає. {4}

Когнітивно-поведінкова терапія. Психотерапевтичний метод стає особливо актуальним у випадках хронічного безсоння, на тлі тривожно-депресивного розладу, коли емоційні аспекти вимагають більшої уваги. Недавнє дослідження в Гарвардській медичній школі показало, що КПТ більш ефективне при лікуванні хронічного безсоння, ніж ліки, що відпускаються за рецептом. {5}. Когнітивна частина полягає в роботі з думками і переконаннями, які впливають на наш сон. А поведінковий компонент допоможе сформувати корисні звички задля гарного і приємного сну.

Основні методи роботи КПТ при безсонні

  1. Обмеження сну. Для людей з безсонням співвідношення часу, проведеного в ліжку – у станах спокою-активності, не збалансоване. Терапія пропонує строгий графік сну з певним часом сну і часом пробудження. Ідея полягає в тому, щоб привчити розум до нового режиму сну, а також пов’язати ліжко і сон.
  2. Контроль стимулів. Ця частина допомагає виявити і змінити звички, що заважають вам добре спати. Можливо, вам потрібно навчитися використовувати свою спальню тільки для сну, а не для роботи за комп’ютером, і підтримувати постійний час сну і неспання навіть у вихідні дні.
  3. Гігієна сну. Багато людей не усвідомлюють, який вплив надає навколишнє середовище на їх здатність спати, особливо шум, світло і температура. Таким чином, гігієна сну стосується поведінки перед сном і навколишнього середовища. Наприклад, уникати надмірної стимуляції перед сном. {7}
  4. Методи релаксації. При регулярній практиці технік релаксації, таких як усвідомлена медитація, поступове розслаблення м’язів і дихальні вправи, можуть допомогти вам розслабитися вночі, зняти напругу та занепокоєння і підготувати вас до сну.
  5. Парадоксальний намір. Ця техніка включає в себе уникнення будь-яких спроб заснути. Як це не парадоксально, занепокоєння про те, що ти не можеш заснути, може насправді не дати тобі заснути. Позбавлення від цього занепокоєння може допомогти вам розслабитися і полегшити засинання.

У кожної людини трапляються безсонні ночі, і причини їх можуть бути зовсім різні. Але потрібно пам’ятати про корисні звички, які допоможуть поліпшити якість сну. Але якщо ви відчуваєте, що поганий сон погіршує якість вашого життя, потрібно звернутися за допомогою до фахівця.

Джерела

{1} Harsora P., Kessmann J. Nonpharmacologic management of chronic insomnia // Am Fam Physician. 2009

{2} Taylor H.L., Hailes H.P. (2015). Third-Wave Therapies for Insomnia

{3} https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/31877504

{4} Marin Agudelo H.A., Jimenez Correa U., Carlos Sierra J. (2014). Cognitive behavioral treatment for narcolepsy: can it complement pharmacotherapy?

{5} Mindfulness-Based Cognitive Therapy. Innovative Applications. (2016)

{6} https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/31662718

{7} Mastin D. F., Bryson J., Corwyn R. Assessment of sleep hygiene using the Sleep Hygiene Index // J Behav Med. 2006;

 

Лікування компульсивного переїдання

Когнітивно-поведінкова терапія при компульсивному переїданні

У всіх країнах світу відмічається серйозна наростаюча криза в стані здоров’я населення. За статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я, в 2016 році більше 1,9 мільярдів дорослих мали надлишкову вагу, з них більше 650 мільйонів мали ожиріння. 41 мільйон дітей у віці до 5 років мали надлишкову вагу та ожиріння. Тому сьогодні лікування компульсивного переїдання набуває особливої актуальності. Наукові дослідження постійно підтверджують дані про те, що люди з надлишковою вагою знаходяться у зоні підвішеного ризику по цілому ряду хвороб та погіршенню загального стану здоров’я.

З метою зміни цієї ситуації було розроблено ряд способів лікування, але цих методів дуже мало та всі вони мають значні недоліки. Медичні препарати діють швидко, але всі вони мають небажані побічні ефекти та сумнівні довгострокові наслідки. Крім цього, ефект їх застосування нестійкий. Велика вірогідність того, що, як тільки люди перестануть приймати ліки, вони знову почнуть набирати вагу. Спеціальні хірургічні  методи лікування та попередження важких ступенів ожиріння, як і інші оперативні втручання, ризиковані та потребують від пацієнта різкого обмеження об’єму порцій їжі, яку він споживає.

Як же вирішити цю актуальну проблему? Які є методи лікування компульсивного переїдання?

Фармакологічні та хірургічні методи здаються дуже привабливими через швидкий  ефект та мінімум зусиль. Та чи змінюють всі ці методи спосіб мислення людей та відношення до власного тіла, чи вирішують життєві труднощі, які могли бути пусковим механізмом розвитку розладу харчової поведінки?!

А що, коли змінити ставлення людини до цієї проблеми? Тобто, навчити мислити інакше та тим самим змінити харчову поведінку людини. Змінити харчову поведінку не на короткий час, а на все життя. Саме на це спрямована когнітивно-поведінкова терапія при розладах харчової поведінки.

Терапія формує та закріплює такі зміни в свідомості і в харчовій поведінці людини, які дозволяють їй отримати від своєї дієти все, про що вона мріє і, — звикнути, та зберегти, свою вагу назавжди.

Ця терапія сфокусована не тільки на зміни поведінки, а і на зміни мислення. Вона має змусити ваш мозок думати так, як думає мозок стрункої людини. Авжеж терапія працює з будь-якою дієтою, з будь-яким планом «скидання» ваги.

Це психологічна програма, а не схема харчування. Вона не говорить, що вам потрібно їсти. Вона навчає людину, як спонукати себе їсти так, як вам необхідно.

Когнітивно-поведінкова терапія базується на концепції  відповідно до якої те, як людина думає, впливає на те, що вона відчуває та як діє. Вона допомагає людині вирішувати як практичні, так і психологічні проблеми, а також вчить новому мисленню та навичкам поведінки – навичкам, які можливо використовувати протягом всього життя.

Як же когнітивно-поведінкова терапія допомагає схуднути?

Люди, які періодично «сідали» на дієту впродовж багатьох років мають дещо спільне – вони не можуть мислити так, як мислить людина, яка не страждає від зайвої ваги.

Таким чином, насамперед ідентифікуються ключові викривлення, які є у думках тих, хто дотримувався дієти, які заважають людині досягнути та утримати ту вагу, до якої він/вона прагне. Виявляються основні помилкові думки, які є у людини, яка «сидить» на дієті.

Люди, які ведуть боротьбу з зайвою вагою, мають такий стиль думок, який знецінює їх зусилля щодо скидання ваги.

У випадку, коли людина може точно визначити, що є провокуючим фактором, який викликає появу помилкових думок, і що змушує людину їсти те, що шкідливо, вона може мінімізувати час впливу цих факторів або змінити реакцію на них.

Уміння правильно реагувати на свої помилкові та небажані думки – це навичка, яку можливо використовувати впродовж всього життя для того, щоб утримувати свою нову вагу.

Когнітивно-поведінкова терапія при розладах харчової поведінки призводить до відповідних результатів незалежно від неповторних індивідуальних особливостей людини, стиля життя та сімейних обставин.

На чому базується ця терапія, з яких частин  складається лікування компульсивного переїдання?

Програма включає:

  • визначення провокуючих факторів (ментальних – думки про їжу, негативне сприйняття себе; емоційних – розчарування, нудьга; соціальних тощо);
  • навчання навички відрізняти голод від бажання поїсти, тобто розвиток ефективної реакції на внутрішній голос, який спокушає людину та спонукає поїсти просто зараз;
  • навчання примирення з обмеженнями, які людина мусить собі поставити, щоб отримати стрункість як нагороду за це;
  • розвиток мотивування людини як отримувати задоволення від того, що процес харчування став іншим;
  • навчання корегуванню своєї дієти, включаючи до загального плану харчування заплановані послаблення, що допомагає дотримуватися дієти впродовж довгого часу. Дієта має бути корисною для здоров’я;
  • виховання сприйняття щодо фіксації всього того, що ви їсте.

І пам’ятайте, що дієта  — це не радикальні обмеження кількості їжі, не випробовування вашої сили волі, не знущання над власним організмом, а раціональний стиль харчування, який є комфортним. Дієта завжди підбирається індивідуально, в залежності від харчових вподобань, особливостей обміну речовин, вона не повинна знижувати якість вашого життя (особливо її психологічну складову).

Таким чином, терапія направлена на підготовку розуму людини до оточуючого середовища, щодо дотримання дієти.

Чим більш насиченим та цікавим стане ваше життя, тим менше уваги ви будете фокусувати на своїй вазі. У вас має бути такий план харчування та фізичних вправ, який буде комфортним для вас на все подальше життя.

Статтю підготувала лікар-психолог, психотерапевт — Соня Лагутина