Лікування дисморфофобічного розладу у напрямку когнітивно-поведінкової психотерапії

Протягом останнього часу спостерігається стійке зростання незадоволеності людей різними сферами їхнього життя, а особливо – власного тіла. Все більше людей найрізноманітнішого віку висловлюють невдоволеність своєю зовнішністю. Зазвичай скарги стосуються незначних, уявних або ледь помітних вад на обличчі, розмірів особливостей тіла (занадто малі або занадто великі), стоншення волосся, вугрі, зморшки, рубці, судинні зірочки, блідість або почервоніння обличчя, асиметрія або недостатня пропорційність. Іноді скарга може бути надзвичайно розпливчаста. Для прикладу, людина може описувати себе, як гидку чи вкрай некрасиву особу.
То що ж таке дисморфофобічний розлад? Або як його ще називають – дисморфофобія. Це розлад, при якому людина надмірно занепокоєна незначним дефектом, особливістю свого тіла чи уявним недоліком.
У популяції це захворювання складає 2,4%[1]. Зазвичай, воно розпочинається у підлітковому віці, та впливає однаково, як на чоловіків, так і на жінок[2]. У більшості випадків, захворювання залишається не діагностованим. До якого лікаря звернеться людина за допомогою, якщо думає, що у неї проблеми зі шкірою чи її не задовільняє форма носу? До дерматолога та пластичного хірурга або отоларинголога. Через це багато випадків не розглядаються з точки зору психічного здоров’я. Дисморфофобію можна назвати прихованим захворюванням, через недостатність знань про неї, як спеціалістів, так і широкої публіки.

Які симптоми дисморфофобічного розладу?

При дисморфофобічному розладі люди надмірно зосереджені на своїй зовнішності. Але давайте подумаємо та пригадаємо дещо. Чи справді в наших головах ніколи не виникало думок про те, що ми якісь не такі? Чи нас завжди все влаштовувало у власному тілі? Особливо коли ми були підлітками, слідкували за віяннями моди та нагались сходити за «своїх». Якщо ви задоволені собою – це прекрасно, а якщо ж ні – то чому?
Симптомів дисморфофобії дуже багато. У кожної людини може бути щось відмінне. Найпоширеніші «тривожні дзвоники», помітивши які, в себе чи близької людини, варто звернутись до спеціаліста :

  • Часте споглядання власного відображення у дзеркалі, прагнучи знайти вигідний ракурс, у якому ймовірний дефект не видно, і можна визначити, яка саме корекція «вади» необхідна.
  • Відмова фотографуватись. Під різноманітними виправданнями та поясненнями ховається страх «увіковічнити потворність».
  • Спроби приховати ймовірний дефект. За допомогою макіяжу, носячи завеликий, мішкуватий одяг чи капелюхи.
  • Надмірний догляд за зовнішністю. Постійні причісування, чищення шкіри, висмикування волосся, гоління та інше.
  • Нав’язливе торкання «дефекту».
  • Розпитування близьких про «дефект».
  • Надмірне захоплення дієтами та фізичними вправами.
  • Відмова виходити з дому або вихід тільки у певний час, наприклад вночі, для того, щоб ніхто не побачив «вади».
  • Зловживання алкоголем і/або ліками. Часто як спроба самолікування чи заспокоєння.
  • Постійно низька самооцінка.

Нова поведінка, що виникає під час цього розладу, забирає багато сил та часу. Це може змінювати якість життя, спричиняти виникнення ряду проблем у професійному, соціальному та особистому житті.
Для пошуку заспокоєння можна скористатись незліченною кількістю косметичних, хірургічних чи народних процедур для «виправлення» недоліку. Зрештою, можна отримати тимчасове задоволення, але нерідко увага знову повертається до «проблемних» зон. І в цей момент все починається спочатку.

Які є методи лікування дисморфофобічного розладу?

Лікування може включати в себе медикаментозну терапію та когнітивно-поведінкову психотерапію. [3]
Медикаментозна терапія – це антидепресанти. Цей метод здається дуже привабливим, оскільки всю роботи виконують препарати.
Під час лікування симптоми та переживання можуть зменшити свою інтенсивність або зникнути взагалі. Стан здоров’я, соціального та особистого благополуччя покращується.
Але що ж відбудеться після того, як людина припинить приймати ліки?
Адже переконання про себе та свою зовнішність не змінити препаратами.
Тут на допомогу приходить когнітивно-поведінкова терапія.

Як саме конітивно-поведінкова терапія може допомогти?

У людей, що мають дисморфофобічний розлад є дещо спільне – всі вони мають певні уявлення про свою зовнішність. В цей момент постає важливе запитання: а чи є ці уявлення 100% правдою? Чи люди настільки стурбовані своїм «недугом», що вже й забули, як може бути інакше. Як можна інакше до цього ставитись та переосмислити відношення до певних речей.
Отже, робота розпочинається зі знаходження викревлених уявлень.
Що могло дати поштовх цим думкам, чому це могло раніше їх не чіпляти, а в певний момент – вся увага зосередилась саме на цьому.
Багато людей, що страждають на дисморфофобію також мають інші проблеми. Наприклад низька самооцінка, депресія, що може бути непомітна оточуючим, чи самій людині, та як наслідок думки про самогубство. Страждання, що відчувають люди, може набувати неймовірних величин. Таким чином робота може бути зосереджена одразу на декількох мішенях.
Важливо вміти не тільки ідентифікувати, але й змінювати відношення до певних думок чи переконань. Цей навик буде з вами протягом всього життя, що допоможе вам прожити повноцінне життя.

Які кроки на шляху до подолання дисморфофобічного розладу?

Наука не стоїть на місці, а разом з нею і когнітивно-поведінкова психотерапія(КПТ)[4]. Тому можна сказати, що на даний момент терапія включає в себе такі кроки[5]:

1. Розуміння дисморфофобічного розладу тіла. Психоедукація.
Цей етап надає загальну інформацію про образ тіла та дисморфофобічний розлад. Розглядаємо, як ця проблема може розвиватися, та обговорюємо певні негативні наслідки розладу.

2. Що змушує дисморфофобію бути з нами?
Цей етап розглядає, як минулий досвід може впливати на вас у сьогоденні, та досліджує, як дисморфофобія може підтримуватися в довгостроковій перспективі.

3. Зменшення ступеня стурбованості зовнішнім виглядом
Цей етап досліджує способи, як ви можете почати зменшувати кількість часу, зосередженого на своїй зовнішності, і, таким чином, починати порушувати замкнене коло дисморфофобії.

4. Зменшення перевірки та пошуку заспокоєння
Цей етап досліджує різні способи перевірки та пошуку заспокоєння людей щодо їх зовнішності, обговорює різницю між корисними та недоброзичливими перевірками та вводить стратегії зменшення та усунення цих способів поведінки.

5. Подолання негативних прогнозів, уникнення та захисної поведінки
Цей етап вводить стратегії, щоб кинути виклик та експериментувати з негативними прогнозами, а також зменшити тривожність, уникнення та захисну поведінку, часто пов’язану з певним типом мислення.

6. Коригування припущень щодо зовнішнього вигляду
На цьому етапі ми зупинимось на тому, щоб кинути виклик негідним правилам та припущенням, які можуть утримати вас в порочному циклі розладу.

7. Планування самоуправління. Навчання бути самому собі терапевтом.
Цей заключний етап об’єднує всі концепції наведеної вище інформації, представляє нову модель, з якою ви працюєте, та включає план самоуправління, який допоможе вам залишатися на шляху до майбутнього та попереджувати рецидиви.

Не зважаючи на те, що дисморфофобічний розлад є випробуванням для людини, необхідно пам’ятати – вже існують доведені методи лікування.
Один з них – антидепресанти. Інший – когнітивно-поведінкова психотерапія. Психотерапія може допомогти не тільки здолати дисморфофобію, але й дасть перспективу інакше оцінювати певні речі у вашому житті.

Посттравматичний стресовий розлад

Посттравматичний стресовий розлад( ПТСР) – психічний розлад, що виникає внаслідок пережиття особою психотравмуючої події або ряду подій. У всьому світі відбуваються найнепередбачуваніші події. Цілі нації страждають від природних та техногенних катастроф, наслідків змін клімату, недостатність ресурсів та війн. Україна, як країна у якій ведуться бойові дії, та народ, особливо гостро відчула на собі, що таке ПТСР. То ж у наш час маємо таку статистику – приблизно 7% осіб у мирний час та 20% осіб, що були в зоні бойових дій мають ПТСР. У популяції 5-10% мають ПТСР, де жінки вдвічі більш схильні до розвитку ПТСР у порівнянні з чоловіками[1].

Що ми розуміємо під травмою?

Зазвичай, спеціалісти розглядають травму, як подію/події, що характеризуються небезпекою для життя, серйозного ураження тіла чи ж сексуального скривдження. При цьому важливо пам’ятати, що особа може бути жертвою події, бути безпосереднім свідком події, надавати допомогу потерпілим, довідатись про подію, що якось пов’язана з особою чи близькими людьми.
Інші види травм – це стресові події, що залишають «рану» у психіці та перевершують ресурси коупінгу з ними. Нижче будуть наведені приклади того, що може стати психотравмуючої події.

  • Війна
  • Масове інтерперсональне вбивство
  • Стихійні лиха і техногенні катастрофи
  • Пожежі
  • ДТП
  • Сексуальне насильство
  • Фізичне насильство( незнайома особа чи ж внутрішньосімейне)
  • Бути свідком насильства
  • Надавати допомогу потерпілим
  • Бути свідком самогубства( чи ж довідатись про самогубство близької особи)
  • Скривдження дітей( фізичне/сексуальне та часто супутнє емоційне занедбання/ скривдження)
  • Медичні хвороби з раптовим розвитком загрози життю, інвазивними медичними процедурами
  • Бути свідком травматизації інших осіб та наслідків травми

Тут хочеться зробити невеличку зупинку та задати Вам, читачам, запитання. Вище наведені ймовірні причини, що можуть спричинити розвиток ПТСР. І саме питання таке – «Чи можливе життя без травматичних подій або знання про них?». В наш час, коли технології мають неосяжний вплив на нас та наше психічне здоров’я, чи справді ми можемо залишитись осторонь від новин, що сповіщають про черговий нещасний випадок/ДТП/смерть/катастрофу?
Одну травму переживає 50-70% людей за життя, в зоні бойових дій – 95% осіб переживають травматичні події. Але чи у всіх розвинеться ПТСР? З тих, хто пережив травму у 20% розвинеться ПТСР[2]. Через недостатнє звернення по допомогу, низьку кваліфікацію спеціалістів, стигматизацію проблем психічного здоров’я у 30% ПТСР може перейти у хронічну форму з пожиттєвою персистенцією симптомів на протязі десяти і більше років.
Реакція людей на травму є дуже різною. Наслідки на психічне здоров’я також можуть бути дуже різні – від відсутності негативних наслідків до дуже виражених наслідків.

Які симптоми ПТСР?

Серед симптомів ПТСР виділяють 4 основні групи симптомів. Серед них:

1. Симптоми повторного пережиття травматичної події

  • Флешбеки – мимовільні та нав’язливі відчуття повторного переживання травматичної події, можуть входити спогади, тілесні відчуття і т.д.
  • Нав’язливі спогади – мимовільні та нав’язливі спогади про травматичну подію.
  • Кошмарні сновидіння- повторне преживання травми у вигляді сновидінь.
  • Гра дітей на тему травми – при неможливості вербалізувати те, що трапилось діти можуть граючи повторювати травматичну подію.

2. Симптоми уникнення

  • Уникнення у зовнішньому світі – місць, новин, будь-чого, що може нагадати про травму.
  • Уникнення у внутрішньому світі – уникнення спогадів, думок про травмуючу подію.

3. Зміни у емоційній та когнітивній сферах

  • Амнезія
  • Емоційне оніміння
  • Негативні переконання про себе, інших, світ і т.д.
  • Стійкі негативні емоційні стани(сором, відчуття провини, злість і т.д.)

4. Гіпертривожність/ гіперреактивність

Лікування ПТСР

Отримання ефективного лікування має вирішальне значення для зменшення симптомів розладу та покращення функціонування. Зараз варіанти лікування ПТСР включають психологічні та/чи фармакологічні втручання. Також варто згадати, що ПТСР має високу коморбідність з іншими психічними розладами. У більшості випадків, коли у людей починаються перші симптоми ПТСР, вони не можуть зрозуміти, що з ними відбувається. І часто, відповідно, не можуть описати іншим свій стан та переживання. До ПТСР можуть «приєднатись» депресивні, тривожні розлади та розлади, що пов’язані із вживанням психоактивних речовин. Все це може ускладнювати розуміння того, що відбувається з людиною. Згідно з дослідженнями К.Н. Seal et al. (2007), проведеним за участю 103 тис. 788 ветеранів США, які воювали в Іраку та Афганістані, серед військових із ПТСР тільки у 17 % цей діагноз спостерігався без супутніх проб¬лем із соматичним чи психічним здоров’ям [3]. КПТ включено у рекомендації, щодо лікування ПТСР багатьох міжнародних організацій( APA, NICE).

Які кроки до покращення існують у КПТ?

Є декілька основних етапів на шляху до зцілення.

  • Стабілізація – на цьому етапі людина дізнається про механізми виникнення симптомів ПТСР; відбувається пошук та/або відновлення ресурсів; навчання коупінгу з симптомами ПТСР; навчання навиків регуляції емоцій;
  • Опрацювання травми за допомогою експозиції до травматичних спогадів та ситуативної експозиції
  • Відновлення – повернення до повноцінного життя без ПТСР.

Важливо пам’ятати, що, незважаючи на те, що ПТСР є складною та серйозною проблемою для життя та здоров’я людини, як в Україні, так і в світі вже розроблені доведені та ефективні методи психотерапевтичних втручань. КПТ знаходиться на перших ланках у рекомендаціях лікування ПТСР по всьому світу.