Лікування дисморфофобічного розладу у напрямку когнітивно-поведінкової психотерапії

Протягом останнього часу спостерігається стійке зростання незадоволеності людей різними сферами їхнього життя, а особливо – власного тіла. Все більше людей найрізноманітнішого віку висловлюють невдоволеність своєю зовнішністю. Зазвичай скарги стосуються незначних, уявних або ледь помітних вад на обличчі, розмірів особливостей тіла (занадто малі або занадто великі), стоншення волосся, вугрі, зморшки, рубці, судинні зірочки, блідість або почервоніння обличчя, асиметрія або недостатня пропорційність. Іноді скарга може бути надзвичайно розпливчаста. Для прикладу, людина може описувати себе, як гидку чи вкрай некрасиву особу.
То що ж таке дисморфофобічний розлад? Або як його ще називають – дисморфофобія. Це розлад, при якому людина надмірно занепокоєна незначним дефектом, особливістю свого тіла чи уявним недоліком.
У популяції це захворювання складає 2,4%[1]. Зазвичай, воно розпочинається у підлітковому віці, та впливає однаково, як на чоловіків, так і на жінок[2]. У більшості випадків, захворювання залишається не діагностованим. До якого лікаря звернеться людина за допомогою, якщо думає, що у неї проблеми зі шкірою чи її не задовільняє форма носу? До дерматолога та пластичного хірурга або отоларинголога. Через це багато випадків не розглядаються з точки зору психічного здоров’я. Дисморфофобію можна назвати прихованим захворюванням, через недостатність знань про неї, як спеціалістів, так і широкої публіки.

Які симптоми дисморфофобічного розладу?

При дисморфофобічному розладі люди надмірно зосереджені на своїй зовнішності. Але давайте подумаємо та пригадаємо дещо. Чи справді в наших головах ніколи не виникало думок про те, що ми якісь не такі? Чи нас завжди все влаштовувало у власному тілі? Особливо коли ми були підлітками, слідкували за віяннями моди та нагались сходити за «своїх». Якщо ви задоволені собою – це прекрасно, а якщо ж ні – то чому?
Симптомів дисморфофобії дуже багато. У кожної людини може бути щось відмінне. Найпоширеніші «тривожні дзвоники», помітивши які, в себе чи близької людини, варто звернутись до спеціаліста :

  • Часте споглядання власного відображення у дзеркалі, прагнучи знайти вигідний ракурс, у якому ймовірний дефект не видно, і можна визначити, яка саме корекція «вади» необхідна.
  • Відмова фотографуватись. Під різноманітними виправданнями та поясненнями ховається страх «увіковічнити потворність».
  • Спроби приховати ймовірний дефект. За допомогою макіяжу, носячи завеликий, мішкуватий одяг чи капелюхи.
  • Надмірний догляд за зовнішністю. Постійні причісування, чищення шкіри, висмикування волосся, гоління та інше.
  • Нав’язливе торкання «дефекту».
  • Розпитування близьких про «дефект».
  • Надмірне захоплення дієтами та фізичними вправами.
  • Відмова виходити з дому або вихід тільки у певний час, наприклад вночі, для того, щоб ніхто не побачив «вади».
  • Зловживання алкоголем і/або ліками. Часто як спроба самолікування чи заспокоєння.
  • Постійно низька самооцінка.

Нова поведінка, що виникає під час цього розладу, забирає багато сил та часу. Це може змінювати якість життя, спричиняти виникнення ряду проблем у професійному, соціальному та особистому житті.
Для пошуку заспокоєння можна скористатись незліченною кількістю косметичних, хірургічних чи народних процедур для «виправлення» недоліку. Зрештою, можна отримати тимчасове задоволення, але нерідко увага знову повертається до «проблемних» зон. І в цей момент все починається спочатку.

Які є методи лікування дисморфофобічного розладу?

Лікування може включати в себе медикаментозну терапію та когнітивно-поведінкову психотерапію. [3]
Медикаментозна терапія – це антидепресанти. Цей метод здається дуже привабливим, оскільки всю роботи виконують препарати.
Під час лікування симптоми та переживання можуть зменшити свою інтенсивність або зникнути взагалі. Стан здоров’я, соціального та особистого благополуччя покращується.
Але що ж відбудеться після того, як людина припинить приймати ліки?
Адже переконання про себе та свою зовнішність не змінити препаратами.
Тут на допомогу приходить когнітивно-поведінкова терапія.

Як саме конітивно-поведінкова терапія може допомогти?

У людей, що мають дисморфофобічний розлад є дещо спільне – всі вони мають певні уявлення про свою зовнішність. В цей момент постає важливе запитання: а чи є ці уявлення 100% правдою? Чи люди настільки стурбовані своїм «недугом», що вже й забули, як може бути інакше. Як можна інакше до цього ставитись та переосмислити відношення до певних речей.
Отже, робота розпочинається зі знаходження викревлених уявлень.
Що могло дати поштовх цим думкам, чому це могло раніше їх не чіпляти, а в певний момент – вся увага зосередилась саме на цьому.
Багато людей, що страждають на дисморфофобію також мають інші проблеми. Наприклад низька самооцінка, депресія, що може бути непомітна оточуючим, чи самій людині, та як наслідок думки про самогубство. Страждання, що відчувають люди, може набувати неймовірних величин. Таким чином робота може бути зосереджена одразу на декількох мішенях.
Важливо вміти не тільки ідентифікувати, але й змінювати відношення до певних думок чи переконань. Цей навик буде з вами протягом всього життя, що допоможе вам прожити повноцінне життя.

Які кроки на шляху до подолання дисморфофобічного розладу?

Наука не стоїть на місці, а разом з нею і когнітивно-поведінкова психотерапія(КПТ)[4]. Тому можна сказати, що на даний момент терапія включає в себе такі кроки[5]:

1. Розуміння дисморфофобічного розладу тіла. Психоедукація.
Цей етап надає загальну інформацію про образ тіла та дисморфофобічний розлад. Розглядаємо, як ця проблема може розвиватися, та обговорюємо певні негативні наслідки розладу.

2. Що змушує дисморфофобію бути з нами?
Цей етап розглядає, як минулий досвід може впливати на вас у сьогоденні, та досліджує, як дисморфофобія може підтримуватися в довгостроковій перспективі.

3. Зменшення ступеня стурбованості зовнішнім виглядом
Цей етап досліджує способи, як ви можете почати зменшувати кількість часу, зосередженого на своїй зовнішності, і, таким чином, починати порушувати замкнене коло дисморфофобії.

4. Зменшення перевірки та пошуку заспокоєння
Цей етап досліджує різні способи перевірки та пошуку заспокоєння людей щодо їх зовнішності, обговорює різницю між корисними та недоброзичливими перевірками та вводить стратегії зменшення та усунення цих способів поведінки.

5. Подолання негативних прогнозів, уникнення та захисної поведінки
Цей етап вводить стратегії, щоб кинути виклик та експериментувати з негативними прогнозами, а також зменшити тривожність, уникнення та захисну поведінку, часто пов’язану з певним типом мислення.

6. Коригування припущень щодо зовнішнього вигляду
На цьому етапі ми зупинимось на тому, щоб кинути виклик негідним правилам та припущенням, які можуть утримати вас в порочному циклі розладу.

7. Планування самоуправління. Навчання бути самому собі терапевтом.
Цей заключний етап об’єднує всі концепції наведеної вище інформації, представляє нову модель, з якою ви працюєте, та включає план самоуправління, який допоможе вам залишатися на шляху до майбутнього та попереджувати рецидиви.

Не зважаючи на те, що дисморфофобічний розлад є випробуванням для людини, необхідно пам’ятати – вже існують доведені методи лікування.
Один з них – антидепресанти. Інший – когнітивно-поведінкова психотерапія. Психотерапія може допомогти не тільки здолати дисморфофобію, але й дасть перспективу інакше оцінювати певні речі у вашому житті.

Посттравматичний стресовий розлад

Посттравматичний стресовий розлад( ПТСР) – психічний розлад, що виникає внаслідок пережиття особою психотравмуючої події або ряду подій. У всьому світі відбуваються найнепередбачуваніші події. Цілі нації страждають від природних та техногенних катастроф, наслідків змін клімату, недостатність ресурсів та війн. Україна, як країна у якій ведуться бойові дії, та народ, особливо гостро відчула на собі, що таке ПТСР. То ж у наш час маємо таку статистику – приблизно 7% осіб у мирний час та 20% осіб, що були в зоні бойових дій мають ПТСР. У популяції 5-10% мають ПТСР, де жінки вдвічі більш схильні до розвитку ПТСР у порівнянні з чоловіками[1].

Що ми розуміємо під травмою?

Зазвичай, спеціалісти розглядають травму, як подію/події, що характеризуються небезпекою для життя, серйозного ураження тіла чи ж сексуального скривдження. При цьому важливо пам’ятати, що особа може бути жертвою події, бути безпосереднім свідком події, надавати допомогу потерпілим, довідатись про подію, що якось пов’язана з особою чи близькими людьми.
Інші види травм – це стресові події, що залишають «рану» у психіці та перевершують ресурси коупінгу з ними. Нижче будуть наведені приклади того, що може стати психотравмуючої події.

  • Війна
  • Масове інтерперсональне вбивство
  • Стихійні лиха і техногенні катастрофи
  • Пожежі
  • ДТП
  • Сексуальне насильство
  • Фізичне насильство( незнайома особа чи ж внутрішньосімейне)
  • Бути свідком насильства
  • Надавати допомогу потерпілим
  • Бути свідком самогубства( чи ж довідатись про самогубство близької особи)
  • Скривдження дітей( фізичне/сексуальне та часто супутнє емоційне занедбання/ скривдження)
  • Медичні хвороби з раптовим розвитком загрози життю, інвазивними медичними процедурами
  • Бути свідком травматизації інших осіб та наслідків травми

Тут хочеться зробити невеличку зупинку та задати Вам, читачам, запитання. Вище наведені ймовірні причини, що можуть спричинити розвиток ПТСР. І саме питання таке – «Чи можливе життя без травматичних подій або знання про них?». В наш час, коли технології мають неосяжний вплив на нас та наше психічне здоров’я, чи справді ми можемо залишитись осторонь від новин, що сповіщають про черговий нещасний випадок/ДТП/смерть/катастрофу?
Одну травму переживає 50-70% людей за життя, в зоні бойових дій – 95% осіб переживають травматичні події. Але чи у всіх розвинеться ПТСР? З тих, хто пережив травму у 20% розвинеться ПТСР[2]. Через недостатнє звернення по допомогу, низьку кваліфікацію спеціалістів, стигматизацію проблем психічного здоров’я у 30% ПТСР може перейти у хронічну форму з пожиттєвою персистенцією симптомів на протязі десяти і більше років.
Реакція людей на травму є дуже різною. Наслідки на психічне здоров’я також можуть бути дуже різні – від відсутності негативних наслідків до дуже виражених наслідків.

Які симптоми ПТСР?

Серед симптомів ПТСР виділяють 4 основні групи симптомів. Серед них:

1. Симптоми повторного пережиття травматичної події

  • Флешбеки – мимовільні та нав’язливі відчуття повторного переживання травматичної події, можуть входити спогади, тілесні відчуття і т.д.
  • Нав’язливі спогади – мимовільні та нав’язливі спогади про травматичну подію.
  • Кошмарні сновидіння- повторне преживання травми у вигляді сновидінь.
  • Гра дітей на тему травми – при неможливості вербалізувати те, що трапилось діти можуть граючи повторювати травматичну подію.

2. Симптоми уникнення

  • Уникнення у зовнішньому світі – місць, новин, будь-чого, що може нагадати про травму.
  • Уникнення у внутрішньому світі – уникнення спогадів, думок про травмуючу подію.

3. Зміни у емоційній та когнітивній сферах

  • Амнезія
  • Емоційне оніміння
  • Негативні переконання про себе, інших, світ і т.д.
  • Стійкі негативні емоційні стани(сором, відчуття провини, злість і т.д.)

4. Гіпертривожність/ гіперреактивність

Лікування ПТСР

Отримання ефективного лікування має вирішальне значення для зменшення симптомів розладу та покращення функціонування. Зараз варіанти лікування ПТСР включають психологічні та/чи фармакологічні втручання. Також варто згадати, що ПТСР має високу коморбідність з іншими психічними розладами. У більшості випадків, коли у людей починаються перші симптоми ПТСР, вони не можуть зрозуміти, що з ними відбувається. І часто, відповідно, не можуть описати іншим свій стан та переживання. До ПТСР можуть «приєднатись» депресивні, тривожні розлади та розлади, що пов’язані із вживанням психоактивних речовин. Все це може ускладнювати розуміння того, що відбувається з людиною. Згідно з дослідженнями К.Н. Seal et al. (2007), проведеним за участю 103 тис. 788 ветеранів США, які воювали в Іраку та Афганістані, серед військових із ПТСР тільки у 17 % цей діагноз спостерігався без супутніх проб¬лем із соматичним чи психічним здоров’ям [3]. КПТ включено у рекомендації, щодо лікування ПТСР багатьох міжнародних організацій( APA, NICE).

Які кроки до покращення існують у КПТ?

Є декілька основних етапів на шляху до зцілення.

  • Стабілізація – на цьому етапі людина дізнається про механізми виникнення симптомів ПТСР; відбувається пошук та/або відновлення ресурсів; навчання коупінгу з симптомами ПТСР; навчання навиків регуляції емоцій;
  • Опрацювання травми за допомогою експозиції до травматичних спогадів та ситуативної експозиції
  • Відновлення – повернення до повноцінного життя без ПТСР.

Важливо пам’ятати, що, незважаючи на те, що ПТСР є складною та серйозною проблемою для життя та здоров’я людини, як в Україні, так і в світі вже розроблені доведені та ефективні методи психотерапевтичних втручань. КПТ знаходиться на перших ланках у рекомендаціях лікування ПТСР по всьому світу.

Прояви обсесивно – компульсивного розладу.

Обсесивно – компульсивний розлад (ОКР) – це тривожний розлад, що складаються з двох частин:

  1. нав’язливих думок, часто такі, що лякають характеру (вони називаються -обсессіямі), і
  2. певних дій, які виконуються для того, щоб знизити тривогу, викликану нав’язливими думками. Ці дії називаються компульсіями або ритуалами.

Дії людини з ОКР – не ексцентричність, НЕ забобони і не пошук уваги, а скоріше дії задля забезпечення безпеки. Ці дії – спосіб впоратися з тривожними думками, неприємними відчуттями сумнівами, що щільно обступають людину. Думки іноді можуть обертатися проти людини – носія цих думок. Самі думки стають небезпечними. Людина змушена якось нейтралізувати ці думки ритуальними діями або іншими думками. Але дії, які доводиться робити, допомагають впоратися з тривожними думками лише тимчасово. Згодом тривожних думок може ставати більше, а ритуали все більш розгалуженими та займають все більше простору в житті цієї людини. Так розвивається обсесивно-компульсивний розлад.

Нав’язливі тривожні думки можуть бути декількох видів:

1. Нав’язливі думки про інфекцію та забруднення. Зазвичай нав’язливі думки інфекції та забруднення засновані на страху зараження або хвороби. Наприклад, можуть виникати думки про те, що «можна заразитися», «мікроби дуже небезпечні», «якщо я заражусь, станеться катастрофа». Іноді люди відчувають практично нестерпний дискомфорт, стикаючись, наприклад, з жирними або липкими речовинами. Людина пояснює свої дії по надмірного очищенню станом відрази, огиди.

2. Нав’язливі думки про випадкове нанесення шкоди. Часто люди, які страждають на ОКР, відчувають велику відповідальність. Іноді ця відповідальність може бути надмірною. У такій ситуації можуть з’являтися різні страхи, що в результаті випадковості або через неуважність може наступити шкоди для самого себе або для інших людей. Страх нанесення шкоди може супроводжуватися сумнівами, невпевненістю і відчуттям сильної тривоги. Прикладом страху випадково нанести шкоду може бути страх наїхати на пішохода, перебуваючи за кермом, навіть коли такої ймовірності практично не існує.

3. Нав’язливі думки про навмисне нанесення шкоди. В цьому випадку бояться завдати шкоди cпеціально, хоча і без конкретної причини. Наприклад, може бути страх вдарити когось, навіть коли на нього не злишся, а просто тому, що можеш. Зазвичай ці переживання пов’язані з близькими, але можуть бути спрямовані і на чужих людей або домашніх тварин. Людина обсессиями шкоди може стояти на платформі метро за спиною когось із близьких, ну скажімо мами, і до нього може прийти незрозуміла думка зіштовхнути її на рейки. Більшість людей посміхнулися б цієї думки з подивом, знаючи, що, звичайно ж, нічого такого ніколи не зробить. Людина скоріше за все не надасть такій думці особливого значення, адже дивні думки бувають у всіх. У той час як людина, схильна до обсессій нанесення шкоди зачепиться за цю думку і буде виконувати різні компульсивні дії, щоб позбутися від цих думок. Людина з ОКР буде боятися самого факту, що ця думка може їй прийти, і він буде постійно перевіряти і засвідчувати, що «немає я нічого такого не подумав».

4. Нав’язливі думки сексуального характеру. Для того, щоб визначити чи є думки сексуального характеру ознакою ОКР не так вже й важливий їх зміст, а скоріше важливо, яку функцію ці думки відіграють. Нав’язливі думки сексуального характеру, на відміну від сексуальних фантазій, не приносять задоволення, а скоріше викликають страждання, почуття провини і огиду. До того ж, людина, яку вони відвідують не має жодного бажання втілювати їх в життя. Зазвичай нав’язливі думки сексуального характеру з’являються в підлітковому віці і можуть з часом ставати більш вираженими і протікати періодично з більшою або меншою інтенсивністю.

5. Нав’язливі думки релігійного характеру. У разі, коли релігійні думки стають нав’язливими, вони починають приносити страждання. Люди, які зіткнулися з релігійними нав’язливими думками, можуть відчувати тривогу з приводу богохульних думок, тривоги з приводу можливості вчинити злочин, або переживання з приводу моральної чистоти. Логічно було б припустити, що такі нав’язливі думки виникають у глибоко релігійних людей. Таке дійсно трапляється. У наукових дослідженнях було виявлено, що культура і релігія, в якій живе людина, грає роль в розвитку обсессий релігійного характеру. Однак релігійні обсессії виникають не тільки у релігійних людей, а й у людей, які не відрізняються надто глибокою релігійністю, або навіть у атеїстів.

6. Нав’язливі думки, пов’язані з симетрією і порядком. Нав’язливі думки такого типу пов’язані з тим, що людина не може витримувати, коли якісь предмети стоять не рівно, або знаходяться в неправильному порядку. У цьому випадку «не можуть терпіти» не перебільшення, а констатація факту. Нерівність, невпорядкованість і не ідеальність дійсно викликають у людини серйозні страждання і обмежують її функціонально. Наприклад, обсессии, пов’язані з симетрією, можуть призводити до того, що люди, які страждають таким видом ОКР, можуть погано переносити не ідеально написані літери. А тепер, уявіть, що ми говоримо про підлітка, який вчиться в школі і повинен писати багато і досить швидко. Це може становити велику проблему для адаптації в суспільстві. У деяких випадках страждання приносить сама зацикленість, і людина може сприймати цю зацикленість як не типову для себе і зайву. В інших випадках страждання приносить не сама зацикленість, а скоріше не ідеальність і не акуратність. Бажання від них позбутися сприймається як абсолютно закономірне.

Як і обсессии, компульсии (нав’язливі дії) бувають різних видів:

1. Наприклад, нав’язливий страх забруднення або зараження може викликати нав’язливі дії, пов’язані з миттям і знезараженням. Такою дією може бути зайве або ритуалізоване миття рук, коли людина, наприклад, миє кожен палець і повинен певним чином мити під нігтями.

2. Компульсії перевірки проявляються в різних видах перевірок. Прикладом може слугувати перевірка замків, коли людина виходячи перевіряє чи точно закриті двері в квартиру, а потім перевіряє ще раз, про всяк випадок, а потім ще раз, поки не запізниться туди, куди їй треба іти. Часто перевіряють вимикачі, прилади, лампочки, або, їдучи за кермом, водій може весь час перевірятичи не переїхав він тварину або людину, хоча раціонально розуміє, що нічого подібного не сталося. Компульсивні перевірки зазвичай бувають пов’язані з обсессиями випадкового нанесення шкоди.

3. Поширеним видом компульсій є компульсії повторення. Виглядати вони можуть, наприклад, так: підліток з ОКР готується до контрольної і читає підручник. Він вирішує перечитати сторінку, щоб упевнитися, що не пропустив нічого важливого. І він кілька разів перечитує сторінку або кожен окремий абзац. Цей же підліток може підніматися зі стільця поки не відчує, що зробив це правильно. Компульсій повторення зазвичай бувають пов’язані з нав’язливим страхом помилки.

4. Компульсивний рахунок можна віднести до поширених проявів ОКР. Компульсії, пов’язані з рахунком, можуть бути самими різними. Наприклад, деякі цифри можуть набувати особливу важливість. Число 13 може сприйматися як нещасливе, тому все розпочате в тринадцяту годину дня чи на 13ий день після якогось певного події – погане або зіпсоване. Життя людей, схильних до компульсивному рахунку, перетворюється в павутиння з цифр. Закривати двері обов’язково потрібно саме 3 рази, а всі вікна по дорозі повинні бути перераховані. Людина з ОКР сам не знає, для чого перераховує, часто його мозок сам автоматично веде який-небудь рахунок.

5. Компульсії упорядкування та розстановки пов’язані з певним порядком, в якому повинні знаходитися предмети. У людей, що мають подібні компульсії, що предмети, що належать їм повинні стоять певним чином, наприклад, строго від меньшого до більшого або за кольорами. Якщо порядок порушується, він повинен бути відновлений. Також для людини може бути важливо, щоб предмети стояли в строго визначеному місці або повинні бути розставлені і переставлені певну кількість разів, поки людина не відчує, що задоволений тим, як все розставлено або впорядковано. Наявність таких компульсій може істотно ускладнювати виконання звичайних побутових справ на кшталт збирання в будинку.

6. Ментальні компульсії. До ментальних компульсій належать будь-які дії, що відбуваються в розумі. До ментальним ритуалам відноситься вироблений в розумі рахунок, складання списків, промовляння особливих чисел, слів, уявлення особливих образів для нейтралізації страшних або недозволенних думок. До ментальних ритуалів можуть ставитися і повторне програвання ситуацій в голові і спроби стерти в голові деякі ситуації або образи.