Як підтримати близьку людину, що в терапії соціального тривожного розладу?

Коли хтось із близьких потребує психологічної підтримки чи лікування, члени родини подекуди можуть відчувати розгубленість через брак розуміння, як саме проявити піклування та співчуття. Робота з психологом над подоланням проблеми соціофобії потребує готовності та певної мужності, адже, є необхідність зустрічатися з темами, які лякають. Відтак людині критично важлива підтримка родини та близьких людей під час проходження цієї дороги.

Соціально тривожний розлад (соціофобія) — це психічний стан, для якого характерний інтенсивний страх засудження та соціального приниження.  Люди з цим розладом бояться опинитися в ситуації, де можливе присоромлення чи негативна оцінка їхній поведінці. Цей стан суттєво впливає на якість життя і викликає низку супутніх проблем у навчанні, стосунках тощо.

Розглянемо, як екологічно надавати підтримку та вибудовувати спілкування, залежно від віку клієнта, що проходить дорогу психологічного супроводу.

Як батькам підтримати дитину дошкільного віку під час терапії соціальної тривоги

1. Розділимо дитину та проблему «страху». Страх – нормальна і природня емоція для будь-якої людина. Стан переляку тимчасовий і мінливий. Дайте з дитиною ім’я її страху (наприклад, «Тремтячка», «пан Бука»), навчіть дитину помічати страх та, попри нього за підтримки дорослого, не уникати дії. До прикладу, дитині страшно йти на майданчик гратися з іншими дітьми. Озвучте це як зовнішню проблему: «О, дивись, це знову відома нам Тремтячка і каже тобі не йти на майданчик. Що ми відповімо? Давай покажемо, що ми сильніші».
2. Ваше ставлення до проблеми має значення. Ми всі соціальні істоти і маємо дзеркальні нейрони, за допомогою яких зчитуємо емоційний стан інших людей. Отож, стабілізуйтеся емоційно перед роботою з тривожними станами дитини. Якщо мама чи тато напружені перед тим, як потрібно з кимось заговорити, дитина також перейме таку поведінку і відтворить її як корисну. Задача дитини вижити в цьому світі, тому мозок активно запам’ятовує як варто поводитися в потенційно небезпечних ситуаціях. Отож, варто демонструвати своєю поведінкою бажані патерни і пропонувати дитині доєднатися.
3. Створіть безпечний простір дома, але не фортецю. В кожному віці людина має зустрічатися з викликами, які здатна  проходити відповідно до свого віку, тому перед батьками не стоїть задача захистити «від всього». Наприклад, дитина боїться купувати щось в магазині. Прояв гіперопіки – зробити дію за дитину. Навичка так і не формується і страх не долається, тому важливо підтримати дію: «Я знаю, що тобі страшно. Давай зайдемо разом, я триматиму тебе за руку, але гроші продавцю протягнеш ти».
4. Застосовуйте метод «маленьких кроків» між сесіями дитини з психологом. Психолог зазвичай дає домашні завдання, де тренується навичка в соціальних ситуаціях, тому розбивайте великий крок на маленькі і рухайтесь з дитиною від найлегшого до складнішого. Наприклад, якщо дитина боїться йти в ігрову кімнату з іншими дітьми під час святкування, домовтеся так:
   • Ми підемо і поглянемо, які у них там є іграшки;
   • Зайдемо на 10 хв, щоб дати собі звикнути до нової кімнати і може сподобається;
   • Якщо захочеш залишитися — залишимося, якщо ні — підемо через 20 хвилин (але не раніше!).
5. Святкуйте разом маленькі перемоги. «Тобі вдалося перемогти свій страх сьогодні! Це потребувало зусиль і мужності! Я вірю, що тобі до снаги рухатися далі.»

Як батькам підтримати молодшого школяра під час терапії соціальної тривоги

Дитина в молодшому шкільному віці стикається з різноманітними соціальними ситуаціями, що можуть провокувати виникнення соціальної тривоги чи соціофобії (вхаємодія з вчителями, виступи на шкільних заходах, виголошення творів напам’ять тощо). Для батьків важливо допомагати долати труднощі, але не виступати рятівником:

1. Прибираємо охоронну поведінку. Варто дати простір для помилки, бо завдяки помилкам ми вчимося та зростаємо.
2. Використовуємо для себе правило п’яти НЕ:
   • не говоримо замість дитини,
   • не акцентуємо увагу острахах,
   • не знецінюємо зусилля та саму дитину,
   • не соромимо,
   • не порівнюємо з іншими дітьми.
3. Вчимося асертивно підтримувати дитину. Нормалізуємо емоцію дитини – підкреслюємо її зусилля – укріплюємо стосунок з дитиною – показуємо напрямок подальшого руху з вірою у дитячу спроможність. Наприклад, «Я бачу, що тобі зараз страшно і це нормально. Ти пробуєш зустрічатися зі страхом і не тікаєш від нього, тому я пишаюся тобою. Ти не сама і можеш розраховувати на мою підтримку. Поступово страх буде зменшуватися і ми разом це побачимо. Спробуй ще раз, я в тебе вірю».
4. Обговоріть можливість користування «заземлюючими» предметами, які дитина може брати з собою в школу. Дайте з собою речі, які допомагають знизити фізичну тривогу під час стресу (антистрес-іграшку, яку можна крутити в кишені, або кубик Рубіка — це перемикає фокус уваги).
5. Зрозумійте суть терапії експозицією. Основний метод лікування соціофобії — це когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) та метод експозиції. Це означає, що дитина має поступово зустрічатися з ситуаціями, які її лякають у дбайливий спосіб від найлегших до складніших (говорити на перерві з незнайомими дітьми, пропонувати пограти в гру, підняти руку на уроці і задати питання, вийти відповідати до дошки, виступити на шкільному святі тощо). Батькам важливо підтримувати, але не штовхати в своєму темпі, обговорювати темп просування дитини в терапії з психологом і доєднуватися до процесу, пропонуючи підтримку у самостійних інтервенціях дитини.
6. Кожного разу радійте разом реалізованим крокам експозиції, бо для дитини ці ситуації є непростими.

Як батькам підтримувати підлітків та юнаків під час терапії соціофобії

У підлітковому та юнацькому віці соціофобія загостріє проходження природньої сепарації (відділення від батьків) та спілкування з однолітками. Виникають думки, на кшталт, «що про мене подумають?», «чи я не виглядатиму дурним/ смішним/ недолугим», «чи не помітять моєї тривоги?». Страх бути інакшим і знехтуваним іншими через це може сильно загостритися. Тому підтримка референтних дорослих має вагоме значення.

Як діяти, щоб зберегти стосунок і сприяти проходженню терапії соціофобії

1. Обговорюйте межі і враховуйте їх, але не потурайте поведінці уникнення. Запитайте людину прямо: «Як я можу підтримати тебе під час терапії?».

   Також домовтеся про «стоп-слова» або знаки на випадок, якщо тривога під час спільної прогулянки чи в гостях стане нестерпною. Людина повинна знати, що вона має право піти, якщо стане зовсім погано, але це має бути крайній захід, а не регулярна втеча.

2. Припиніть порівняння та тиск. Фрази у стилі «Подивись на Микиту, він такий активний, з усіма товаришує, а ти…» завдають сильного удару по самооцінці людини із соціофобією. Вона починає відчувати провину за свій страх.

   Порівнюйте особу лише з нею самою в минулому: «Пам’ятаєш, місяць тому тобі виступ важко давався? А сьогодні ти сам виступав перед усіма цими людьми. Це величезний прогрес!».

3. Співпрацюйте, а не контролюйте.

   Молоді люди гостро реагують на тиск і повчання. Чим вищий тиск, тим сильніший спротив. Співпрацюйте: Замість наказів обговорюйте завдання терапевта разом. Запитайте: «Яке завдання дав тобі психолог на цей тиждень? Як я можу допомогти тобі його виконати так, щоб тобі було комфортно?».

4. Приберіть «соціальне катування» вдома.

   Часто родичі намагаються «тренувати» підлітка, а іноді і більш дорослих людей вдома, що лише посилює стрес.

   Не змушуйте виходити до гостей: Якщо до вас прийшли друзі чи родичі, не витягуйте людину силою «привітатися і посидіти зі всіма». Створюйте умови, щоб спілкування було можливим, але сама людина вирішувала в якому форматі, з ким саме і скільки часу.

   Не обговорюйте проблему соціофобії при сторонніх: Фрази типу «Він у нас такий сором’язливий, нікуди не ходить» у присутності інших людей звучать для молодої людини як зрада її довіри.

5. Легалізуйте відмову та право на помилку.

   Показуйте власний приклад невдач: Розповідайте історії, як ви самі колись заплуталися в словах, забули щось сказати в магазині або потрапили в незручну ситуацію, і як ви з цього посміялися.

   Вчіть, що відмова — це нормально: Пояснюйте, що якщо хтось не захотів спілкуватися, це не означає, що з молодою людиною щось не так. У тієї людини просто міг бути поганий настрій.

Як підтримувати дорослу близьку людину під час терапії соціофобії

1. Будьте тим, хто зацікавлений у особистісному зростанні. Повідомте про свій намір підтримувати та бути поруч на цій дорозі подолання особистих викликів.
2. Демонструйте готовність до діалогу та готовність слухати і чути, що відбувається з близькою людиною.
3. Використовуйте для себе правило трьох НЕ:
   • не знецінюємо зусилля та саму людину,
   • не соромимо за емоції,
   • не порівнюємо з іншими людьми.
4. Задаємо прямі запитання і даємо прозорі відповіді. «Як я можу тебе підтримати в часі твоєї терапії?», «Повідом мені, коли знадобиться моя участь чи співчуття, бо я тут і готова/ий її надати».
5. У випадку необхідності потренувати навичку спілкування чи доєднання до експозиційної ситуації, обговорюйте деталі і давайте можливість людині бути ініціатором проведення вправи.
6. Допоможіть знайти безпечне середовище за інтересами. Для регулярного тренування потрібне безпечне і екологічне місце без знецінення і осуду.

Коли варто звернутися до спеціаліста

Якщо в спілкуванні з близькою людиною, що проходить терапію соціофобії, не вдається вибудувати екологічний стосунок, то варто звернутися до фахівців Центру КПТ, що надають сімейні консультації чи підтримуючі консультації для членів родини, яка проходить процес лікування. Вчасне звернення до фахівців суттєво підвищує шанси на швидке відновлення комунікації, що сприятиме особистісному зростанню кожного з членів сім’ї.